От за автобус до Шанхая то правильно, завжди зранку набитий людьми.

//

Я думаю таке варто в блоги писати, бо я особисто не бачу шо тут можна обговорювати.

Чого ж. От скажи, що треба щоб сталося, аби ти відчув себе на мить щасливим? Тобі б лисички вистачило чи ні? Або ти зрадів би, коли побачив перший сніг або снігурів не в комп"ютері, а за вікном?

Я би зрадів, але навряд чи це можна назвати щастям :-)

А я колись зрадів, коли після довгого перебування далеко від малої батьківщини зміг піти до нашого лісу і повалятися там у снігу. На спині. Це було взимку, перед новим роком. Ходив у ліс за ялинкою.

Ну це такі меленькі радощі, які не дають впасти у зневіру. :-) Природа взагалі допомагає забути проблеми, іноді хочеться плюнути і виїхати з міста далеко і надовго.

Шепетівський автобус, набитий людьми в чорному, сірому та коричневому, рано-вранці пробирається крізь туман із "Шанхаю" до "цивілізації". Попискують діти, верещать базарні баби, бурмочуть пенсіонери.
На задньому сидінні сидить жінка 40-45-річного віку, в чорній шапці, такого ж кольору штанах і взутті.. В руках - чорна сумочка. Поруч - "кравчучка" з великою "польською" картатою сумкою.
Проїхавши лісок, обличчя жінки світлішає. Намацує в кишені телефон і набирає чийсь номер.
- Слухай, уявляєш, тільки шо лисичку побачила. Руденька така, красіва... Ага, за "пемеесом", де славутське перехрестя. Красавіца, гарнюня...

А шо таке ПМС?... https://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D0%9C%D0%A1

О, Боже!!!
http://www.devchat.ru/content/1252?_utm_marilyn=1&utm_source=google&utm_medium=cpc&utm_campaign=ua_always_annualsearch_1516_generic&utm_content=crt_94814076487|ch_google|kwmt_b|ps_1t1|srct_g|trgt_|src_|devt_c|mrlid_3071|cid_311905207|dop_&utm_term=%D1%87%D1%82%D0%BE%20%D1%82%D0%B0%D0%BA%D0%BE%D0%B5%20%D0%BF%D0%BC%D1%81%20%D1%83%20%D0%B4%D0%B5%D0%B2%D1%83%D1%88%D0%B5%D0%BA&gclid=CPXejfvnl8kCFWsNcwodQKIAHg

Згинь, неадекват)))

"Пемеесом" у радянські часи називали місце біля "новоградського моста" (за ним автобус № 6 завертає праворуч на "Шанхай"). "Пемеесом" колись називали комплекс призалізничних споруд, які починалися відразу за автобусною зупинкою "Шляхопровід" (майже через дорогу від неї "Смерічка", де часто люди справляють весілля). На тій території в 1980 роках люди ще жили в залізничних вагонах - по кілька сімей на один. Потім їм надали квартири.

Жаль, що мені дуже далеко хоча б до Ельдара Рязанова.
Такі миті, як оцей із жінкою, надзвичайно цікаво збирати, нотувати, систематизувати і потім вписати в сценарій якогось художнього фільму про просте життя.
Уявіть: починається фільм, як ви бачите хвіст маршутки, яка втікає (хто з вас таке вранці, як поспішали на роботу, не переживав? хіба це було 1 раз?). Далі ви стоїте в маршрутці, все тупо, чорно і нудно, аж раптом якийсь пасажир різко радіє і повідомляє по телефону домашніх, що щойно за вікном побачив зайця.
І от з таких житейських моментів можна зіткати ціли фільм.
До речі, про Рязанова. Пам"ятаєте його провідника Андрія з фільму "Вокзал для двох", який таскав в чемоданах дині буфетчиці, щоб їх вигідно перепродати? Пройшло 30 років, а провідники досі подібними речами промишляють. Минулої суботи ввечері бачив, як два провідника з великими сумками вибігли з поїзда Київ-Ужгород (він у Шепетівці стоїть 47 хвилин), зайшли в магазин біля "Корчми" на привокзальному (там, де розливний квас завжди є і дешевий), скупили кількадесят пляшок пива "Львівського" по 7 грн/пляшка, завантажили все до сумок і побігли до свого поїзда назад.

Згинь, неадекват)))

https://www.youtube.com/watch?v=9ccOnS8AY58

Ходив у ліс за ялинкою.

А я яй

B)