Це історія про два пам'ятники техніки, встановлені у вигляді надгробків. Історія одного з них - легкого танка Т- 70 - така. Восени 1943 року частини Червоної Армії звільняли Лівобережну Україну. У битві за Чернігів в районі Бабланових хуторів 15 вересня був смертельно поранений гвардії майор І.Л. Хайтович - командир 215-го танкового полку 26-ї Севської механізованої бригади 7-го гвардійського Кузбасько-Ніжинського механізованого корпусу. Його бойові товариші перевезли тіло в місто Ніжин і урочисто поховали на центральній вулиці перед будівлею технікуму механізації. Хотіли поставити пам'ятний знак, але не знайшли підходящого. І коли вже були звільнені Чернігів, Житомир і Київ, хтось запропонував встановити Т- 70. Річ у тому, що в боях за звільнення України було підбито велику кількість цих машин. Враховуючи масу недоліків Т- 70, рішенням Ставки вони були виключені зі списків бронетанкової техніки. 24 грудня 1943 року бійці 215-го танкового полку розшукали такий мало постраждалий танк, заварили в моторному відсіку пробоїну, наново пофарбували і буксиром затягнули на могилу свого командира. І тепер він стоїть там, являючись рідкісним зразком радянської бронетанкової техніки. Адже в союзі було збережено приблизно вісім танків Т- 70. В Україні ж тільки два - в Ніжині і Мелітополі.
Інший надгробний пам'ятник - відлитий з бронзи у натуральну величину легковий автомобіль підвищеної прохідності "вілліс". Історія його створення не менш примітна. Вересень 1941 року, німецькі війська підійшли до Києва. На його околиці біля села Південна Борщагівка 68 червоноармійців і робітників-ополченців стримують натиск танків і мотопіхоти. Наказ - протриматися добу, до підходу роти кулеметників і взводу противотанкістів - був виконаний ціною життя усіх бійців. Тільки на наступну ніч жителі села підібрали тіла своїх захисників і таємно поховали у братській могилі. До 15-ї річниці Перемоги на ній був встановлений пам'ятник, але досить безликий. Це був багатотисячний штамп у вигляді радянського солдата в шинелі і касці, з автоматом ППШ в руках. Подібні стоять у нас майже на кожній братській могилі. Йшов час, Київ відбудовувався, почав рости вшир, і на місці села Південна Борщагівка планували побудувати новий житловий масив з такою ж назвою. У 1973 році надгробний пам'ятник ліквідовували. Згадали ж про полеглих напередодні 45-ї річниці Перемоги - в квітні 1990 року було прийнято рішення про відродження пам'ятника. Скульптор Володимир Андрійович Шепелик і художник Микола Іванович Кислий з честю впоралися з поставленим завданням. Вони не стали повертатися до стереотипу, а створили оригінальний твір. Його урочисте відкриття відбулося в липні. Уявіть собі: звільнений Київ, і один, дивом вцілілий в ту суворову осінь 1941 року, солдат приїхав вклонитися праху своїх бойових товаришів. Він, вийшов з "вілліса", сів на бампер, скрутив цигарку, закурив. Замислився старий солдат, згадалися йому і гіркота втрат, і радість перемог. А попереду ще довгі роки війни.
Чи уціліє він в цій кривавій бійні?
Є.Севастьянов.
Сьогодні змінюється ставлення до подій минулої війни і тон святкування Дня Перемоги. Хоча більшість українських науковців застерігають наших політиків, щоб ті були більш делікатними і займалися політикою, а історію залишили історикам.
Війна не оминула жодної сімї. На фронт було відправлено понад 11 тисяч мешканців Шепетівки і району, з війни не повернулися 5216 осіб. А під час звільнення Шепетівщини, бої за яку тривали з січня по березень 1944 року, полягли 4358 воїнів-визволителів. Минає час, вже залишилося дуже мало живих учасників тих подій і скоро лише такі пам’ятники будуть нагадувати про їх подвиг…
Інший надгробний пам'ятник - відлитий з бронзи у натуральну величину легковий автомобіль підвищеної прохідності "вілліс". Історія його створення не менш примітна. Вересень 1941 року, німецькі війська підійшли до Києва. На його околиці біля села Південна Борщагівка 68 червоноармійців і робітників-ополченців стримують натиск танків і мотопіхоти. Наказ - протриматися добу, до підходу роти кулеметників і взводу противотанкістів - був виконаний ціною життя усіх бійців. Тільки на наступну ніч жителі села підібрали тіла своїх захисників і таємно поховали у братській могилі. До 15-ї річниці Перемоги на ній був встановлений пам'ятник, але досить безликий. Це був багатотисячний штамп у вигляді радянського солдата в шинелі і касці, з автоматом ППШ в руках. Подібні стоять у нас майже на кожній братській могилі. Йшов час, Київ відбудовувався, почав рости вшир, і на місці села Південна Борщагівка планували побудувати новий житловий масив з такою ж назвою. У 1973 році надгробний пам'ятник ліквідовували. Згадали ж про полеглих напередодні 45-ї річниці Перемоги - в квітні 1990 року було прийнято рішення про відродження пам'ятника. Скульптор Володимир Андрійович Шепелик і художник Микола Іванович Кислий з честю впоралися з поставленим завданням. Вони не стали повертатися до стереотипу, а створили оригінальний твір. Його урочисте відкриття відбулося в липні. Уявіть собі: звільнений Київ, і один, дивом вцілілий в ту суворову осінь 1941 року, солдат приїхав вклонитися праху своїх бойових товаришів. Він, вийшов з "вілліса", сів на бампер, скрутив цигарку, закурив. Замислився старий солдат, згадалися йому і гіркота втрат, і радість перемог. А попереду ще довгі роки війни.
Чи уціліє він в цій кривавій бійні?
Є.Севастьянов.
Сьогодні змінюється ставлення до подій минулої війни і тон святкування Дня Перемоги. Хоча більшість українських науковців застерігають наших політиків, щоб ті були більш делікатними і займалися політикою, а історію залишили історикам.
Війна не оминула жодної сімї. На фронт було відправлено понад 11 тисяч мешканців Шепетівки і району, з війни не повернулися 5216 осіб. А під час звільнення Шепетівщини, бої за яку тривали з січня по березень 1944 року, полягли 4358 воїнів-визволителів. Минає час, вже залишилося дуже мало живих учасників тих подій і скоро лише такі пам’ятники будуть нагадувати про їх подвиг…