За кілька хвилин до опівночі
Шановна редакція «День за днем»! Читаю вашу газету довгий час, подобається. Розповідь, яку надсилаю, присвячується дівчині, що часто переглядає «День за днем». Якщо надрукуєте мій допис, вона його прочитає і зрозуміє, що саме їй я хотів сказати. Бо в мене вже не вистачає сил!
Молодий хлопець повертався додому знайомою вуличкою рідного міста. Не зчувся, як втомився. Захотілося відпочити. «Зайти б кудись випити кави», — подумалося Дмитру. А ось і кафе. Зайшов, замовив дві філіжанки кави та пачку цигарок.
Сів за столик. Почав придивлятися до відвідувачів. Поруч весело щебетала компанія дівчат. Напевне, святкували чийсь день народження. Офіціант приніс духмяний напій. Коли Дмитро робив перший ковток, до дівчат підійшло двоє п’яних чоловіків і почали до них нахабно чіплятися.
«Чому я прийшов у цей «гадюш-ник», — перше, про що подумалося Дмитрові. Але поступово він опанував себе. Встав і подався до сусіднього столу:
— Привіт, хлопці. Здається, дівчата вас попросили, щоб дали їм спокій?
Нахаби глузливо всміхнулися, порадили «миротворцю» йти геть. Розсердившись, Дмитро вдарив одного з них у голову. «На здачу» хтось стукнув його пляшкою. Зав’язалася бійка. Персонал покликав з вулиці таксистів. Ті випхнули п’янюг за двері.
Коли Дмитро отямився, його голова лежала на чиїхось колінах. Лагідні жіночі руки витирали кров. Ледве розплющив очі. Це була саме та з гурту дівчат, яку вподобав найбільше. Вона щось щебетала, дякувала, але він не чув, милувався вродою дівочого обличчя. «Як тебе звати?» — запитав. «Ганною» — відповіла дівчина.
Надвечір хлопець очуняв. Узяв у Ганни номер телефону і пішов, похитуючись від головного болю, додому. За тиждень запросив її на прогулянку до парку. Порозмовляли. Хлопцеві видалося, що знає цю дівчину вічність.
Провів додому. На прощання поцілувалися. Її медові уста здалися чоловікові найсолодшими в житті. Після того вечора вирішили зустрічатися щодня.
Красуні було дев’ятнадцять. Йому — двадцять. Стосунки, здавалося, щохвилини міцніли. Зрештою, молоді люди зрозуміли, що кохають
одне одного до безтями.
Дівчина мріяла про сім’ю, дітей. Але згодом почала помічати, що хлопець часом кудись зникає. Повертався вдосвіта. Намагалася відверто про це поговорити, але він або уникав розмов, або просто мовчав. Дмитро ніде не працював, проте десь діставав гроші, яких вистачало на все. Жили, ні в чому собі не відмовляючи.
Ганна не вірила, що Дмитро має іншу жінку. Її постійно ятрила думка: «А що, коли коханий — злодій?». Врешті-решт вдалося порозмовляти з ним віч-на-віч. Та хлопець усе заперечував. Окрім того, Ганна дуже хотіла дитину, але Дмитро казав, що ще не готовий, рік-два треба почекати.
Минуло півтора року, відколи пара познайомилася. Ганна втомилася
чекати. Та й життя настільки невизна-чене почало набридати. Хоча хлопець руки на неї ніколи не підняв, але гострим слівцям інколи давав волю. Бувало, грюкне дверима після сварки і по кілька днів удома не з’являється.
...Наближався Старий Новий рік. Ганна і Дмитро поринули в передсвяткові клопоти. Хлопець мав намір освідчитися коханій рівно опівночі. Повідомити, що йому вже 22, а отже, настав час узяти шлюб, народити дітей, знайти гідну роботу. Дівчина теж хотіла серйозно порозмовляти: або вони створюють сім’ю, або вона зникає з його життя.
Та за кілька хвилин до опівночі хтось подзвонив у двері. Ганна від-
чинила, а їй з-за дверей показують посвідчення. Незнайомці зайшли до квартири, заламали коханому руки й надягнули на них кайданки.
Дівчина отямилася, коли хлопця вже садовили до автівки. Сльози градом котилися з її очей. Вдалося вловити прощальний Дмитрів погляд. Це був останній раз, коли вони бачили одне одного.
Ганна не прийшла на жодне судове засідання. За півроку, коли хлопцеві оголосили вирок, вона вже, напевне, кохала іншого. Попри все, Дмитро згадував про дівчину в безсонні ночі.
З роками біль у серці затихав. Але й досі Дмитро пам’ятає свою дівчину, не може змиритися з тим, як йому забракло кількох хвилин до серйозної розмови з нею. Не раз писав
коханій листи. Проте надсилати їх не наважувався.
Тепер Ганна має іншого чоловіка. Їхній чарівній донечці незабаром виповниться 6 рочків. А в Дмитра за плечима — шість років «неба в клітинку». Попереду — ще чотири. Він уже зовсім не той веселун, а сумний, побитий життям і долею чоловік. Дмитро тішиться за кохану. Мрія її здійснилася: має дитину. Нехай і не з ним, але щаслива. щаслива.
Справжні почуття не вмирають. Ось і його кохання не вмерло. Жевріє глибоко в душі. Дмитро розуміє: з Ганною в нього немає майбутнього. Та думати так не хочеться.
Дмитро Август, м. Ізяслав