Допоки вони продовжували працювати та плодитися решта їх активної діяльності була неважливою. Полишені на одинці з собою, наче відв’язане бидло на полях Аргентини, вони поверталися до стилю життя який здавався природним для них, який був чимось на кшталт спадкового трибу. Вони народжувалися, вони зростали у нетрях, вони йшли працювати у дванадцять, вони проходили крізь дуже ранній та швидкий період розквіту краси та сексуальних бажань, вони одружувалися у двадцять, вони досягали середнього віку у тридцять, вони помирали, у переважній більшості, у шістдесят. Важка фізична праця, турбота про дім та дітей, дріб’язкові чвари між сусідами, фільми, футбол, пиво, азартні ігри, і таке інше, сповнювали обрії їх думок. Утримувати їх під контролем було не так вже й важко.
Все що їм дозволялося так це примітивний патріотизм до якого можна було завжди апелювати коли тільки було потрібно, щоб вони дали згоду на подовження робочого часу або скорочення раціону. І навіть коли вони ставали невдоволені, що час від часу траплялося, їхнє невдоволення переходило у ніщо, тому що було без загальних ідей, вони могли зосередитись лише на дріб’язкових специфічних скаргах. Найбільше зло постійно вислизало поза їх увагу.
Нічого не нагадує?
Все що їм дозволялося так це примітивний патріотизм до якого можна було завжди апелювати коли тільки було потрібно, щоб вони дали згоду на подовження робочого часу або скорочення раціону. І навіть коли вони ставали невдоволені, що час від часу траплялося, їхнє невдоволення переходило у ніщо, тому що було без загальних ідей, вони могли зосередитись лише на дріб’язкових специфічних скаргах. Найбільше зло постійно вислизало поза їх увагу.
Нічого не нагадує?