Як казав цар Соломон: «В добрий час користуйся благом, в важкий час – розмірковуй.» Завдяки епідемії ми краще пізнали людей довкола себе і прожили одну важливу мудрість – легко бути добрим, поки все добре, тому що як тільки ситуація довкола починає бути небезпечною чи непевною – люди починають демонструвати свою істинну сутність.
Перебуваючи далеко від дому, в мультинаціональних та мультикультурних середовищах ці моменти були навіть більш явними…
Люди котрі, розповідали як вони люблять пригоди – при перших ознаках небезпеки здуваються і наче вуж на сковорідці починають метушитись лиш би повернутись додому.
В місцевих, котрі у звичайний час всі такі усміхнені та доброзичливі наче барабашка вселяється – вони стають підозрілими та агресивними. До речі в пік епідемії по Балі серед місцевих почали ходити слухи про те, що саме білі люди розносять заразу. Навіть зараз, коли все стало на порядок спокійніше – діти в глухих селах починають натягувати на ніс футбокли і відвертатись коли бачать білого) Це реально смішно. По-перше ти розумієш що расизм зашитий у наш мозок так само як і інші моделі поведінки. По-друге, аборигени де в чому мали раціо - туристи, на відміну від місцевих, постійно переміщались островом і регулярно порушували карантин.
Але саме більше лулзів доставляють шизотерики. Балі притягує до себе різного роду любителів езотерики, йоги, «духовних» практик, тощо – вони сюди злітаються як бджоли на мед (або мухи на гівно, вирішуйте самі).
Коли стаєш психологом, то одна з найперших речей, про котрі ти дізнаєшся – серед психологів «поломаних» людей більше ніж серед всіх інших. З шизотериками та сама історія. Немає кращого індексу реальної духовності людини ніж небезпека. Ви не повірите до чого смішно споглядати трансформацію індивіда, котрий в першій половині дня авторитетно чесав про йогу, медитацію, духовні енергії, ритріти, а при зустрічі з небезпекою (ситуації бували різними) такого персонажа починає просто розпід*рювати від страху.
Іншим цікавим моментом є ненависть.
Справа в тому що я нікого не ставив до відома про те як я опинився в іншій частині світу, тим паче я не афішував що знаходжусь на Балі тому що не захотів повертатись, а не тому що не зміг.
Запам'ятайте цей прийом: коли ти залишаєш простір для домислів, ти отримуєш змогу зрозуміти хто в твоєму оточенні дійсно конструктивний персонаж, а хто просто краб.
Чому краб? В психології є такий термін «відро з крабами»: якщо краба кинути у старе відро – він легко звідти вилізе, однак якщо у відро насипати купу крабів – звідти не вилізе ні один, бо кожен з них буде тягнути іншого вниз і намагатись першим вилізти по головах.
Було реально смішно, коли люди, котрих знаєш уже не один рік, самі писали тобі меседжі а ля «так тобі і треба», «тепер сиди там».
Було реально приємно, коли люди, знайомство з котрими було епізодичним писали «У тебе там все добре? Може грошей прислати?»
Во істину, чим менше люди знають про вас – тим більше ви знаєте про них.
Але давайте повернемось до самої історії…
Про світовий локдаун я дізнався в Сінгапурі. Саме там стало зрозуміло що ще кілька днів і небо зовсім закриється, а далі невідоме. На той у мене був стійкий намір летіти на Балі на серфінг, і все що мене переймало – це як би по швидше добратись туди поки все не закрили. Перельоти не закрили і через кілька годин польоту літак доправив мене у Денпассар, де й почалась історія, про яку я напишу далі…
Хто не хоче довго чекати – може знайти іншу частину оповіді на моїй сторінці у Фейсбук:
https://www.facebook.com/mr.Vasylyk
Щоб бачити приховані пости потрібно бути в друзях