Це околиця міста Славута на півночі Хмельниччини. Тут у 1941 році нацисти створили табір для поранених радянських військовополонених — «Грослазарет Славута цвай, табір 301». Табір належав до типу шталаг — призначався для сержантського та рядового складу. Згодом табір перемістили у сусідню Шепетівку. А в Славуті розмістили шталаг під №357. Це місце трагічних подій радянська пропаганда оточила міфами на свою користь. Майбутнє ж локації не визначене. Однак про все за порядком.

Костел Святого Йосипа та монастир отців Лазарітов почали будувати в 1747 році за задумом градоначальника Ізяслава князя Павла Карла Сангушка. Творець проекту – королівський придворний архітектор Паоло Фонтана, який служив у ті часи у князя поручиком артилерії. У 1749 костел, виконаний у стилі пізнього бароко, був готовий. В цей же час активно велося будівництво келій для монастиря.

На перший погляд може здатися, що на цих фото китайська порцеляна. Але насправді, такий посуд виробляли у нашій місцевості у XIX столітті. Село Білотин Шепетівського району розташоване за 30 кілометрів від нашого міста. Саме тут у 1850 році князем Яблоновським була відкрита порцелянова фабрика. На початку 1860 року фабрику придбав купець Зуссман. У 1884 році на фабриці працювало 15 робітників.

У Музеї пропаганди відбулася презентація фотодокументальної виставки «Імена, викреслені з афіш», що експонується у виставковій залі музею. Для громади експозицію презентували у співпраці з Меморіальним заповідником "Биківнянські могили".

Українським науковцям вдалося прочитати текст унікальної свинцевої грамоти ХІІ століття, знайденої архітектурно-археологічною експедицією минулого року під час розкопок у Шепетівсьому районі. Фахівцям знадобився майже рік, аби розгорнути щільні сувої стародавньої знахідки, зафіксувати, розчистити, вивчити текст і розшифрувати його.

У межах музейних занять з народознавства, зокрема вивчення традицій і мистецтва Хмельниччини, а також з метою психологічної реабілітації за допомогою арт-терапії, у Музеї пропаганди відбувся майстер-клас з самчиківського розпису.

“18 maja 98 tys. wojsko rosyjskie przekroczyło granice Rzeczpospolitej...” Так почалася російсько-польська війна 1792 року, знана в польській історіографії, як “війна в обороні Конституції 3 мая”.

Щорічно, починаючи з 1996 року, 28 червня українці відзначають День Конституції України. Саме в цей день, на п’ятий рік незалежності держави був прийнятий документ – Основний закон. До 1996 року у використанні була Конституція колишньої УРСР. Хоча Україна і прийняла Конституцію останньою з-поміж усіх пострадянських республік, проте міжнародне співтовариство визнало її однією з найдемократичніших у світі. І це не дивно, адже традиції українського державотворення налічують не одну сотню років, сягаючи корінням в часи так званого “звичаєвого права”.

Минуло 105 років від початку Українських визвольних змагань, які стали важливими для українців завдяки проголошенню Української Народної Республіки. Як зазначив український історик Георгій Касьянов, саме тоді назва «Україна» стала офіційною назвою держави, а «українське питання» було поставлене у центр світової політики.

Українська мова протягом кількох століть зазнавала лінгвоциду, тобто свідомого та цілеспрямованого нищення мови як головної ознаки етносу – народності та нації. Передусім його спрямовували проти писемної форми мовлення. Нашу мову придушували, забороняли, піддавали анафемам і гонінням. І в роки російського імперіалізму, і в радянські часи намагалися викорінити, розтоптати й відібрати українську. Кожне століття додавало нових штрихів до лінгвістичної руйнації рідного слова.