Середа, 25 жовтня 2017 19:07

Людмила Тіфенбах: «Гриців — моя любов»

Автор Валерій Грошко

Чим-чим, а красою природа обдарувала Гриців щедро. Осінь — пора спогадів, просвітлення і свіжості. Довкола на деревах і під ногами золоте листя. Добротні, збудовані, здається, назавжди, будинки та розлогі вулиці, наче  у коштовній оздобі і відблисках. Ідемо із головою селищної ради Людмилою Тіфенбах і милуємося. Мимоволі народжуються  патетичні рядки:

Тут під сонцем Хомора іскриться,
тихоплинно і вільно тече...
Здрастуй, Гриців, замріяний Гриців,
ти величний, як древній ковчег.

Ти пливеш у століття і простір,
над тобою шумлять явори,
хто приїхав до тебе у гості,
того ти назавжди підкорив.

Історичної пам’яті Грицеву теж не позичати. Чого тільки вартий один маєток  панів Грохольських, у якому тепер розташувалося унікальне в Україні, а може і в Європі, вище художнє професійне училище. Тут готують майстрів декоративно-прикладного мистецтва та берегинь давньоукраїнського світогляду. Бо саме у рукотворних речах і орнаментах він утаємничений.

Чому цей чудовий навчальний заклад розташований саме тут – це теж символічна заковика.

Сама Людмила Тіфенбах веде свій родовід на цих теренах від  переселенців із Чехії ось уже третє століття. Від них у неї в характері потяг до ідеального порядку і ментальність господаря. Цього якраз багатьом українцям і бракує. Живемо, на жаль, сьогоднішнім днем, мало турбуючись про майбутнє. Не вникаємо у суть речей. А потім дивуємося і знизуємо плечима.  https://www.royalvegascasino.com

–  Ось тут тепер духовне серце Грицева,  – вказує мені Людмила Василівна на ошатний, наче теремок, храм Петра і Павла посеред селища. Якраз навпроти селищної  ради. Ніби для рівноваги. 

Його звели в період другої каденції пані Людмили на посаді селищного голови. Раніше тут бовваніла CАУ (самохідна артилерійська установка), націлена дулом на гостей. 

Якби це був якийсь пам’ятник людині, то до нього не виникло би жодних запитань. А так через 60 років після війни довкола раритету  розгорнулися  серйозні баталії.  На щастя, тільки словесні. Одні розглядали гармату, як натяк на мілітаризм, пропонували продати її,  а вирученими коштами розрахуватися за комунальні борги. Інші бачили у ній символ перемоги над німецькими окупантами.

Зрештою, як і годиться у розважливих людей, дійшли до розумного консенсусу. Самохідну установку зберегли, але перенесли в інше місце. А тут спорудили церкву. 

– Ця ситуація навчила мене шукати  компроміси і прислухатися до голосу громади, – каже Людмила Василівна, –  хтось дивиться на речі з точки зору практицизму, а хтось керується емоціями, вважаючи, що тільки він правий. Мій же обов’язок знайти золоту середину. Бо голова має бути виразником консолідованої волі людей. Як бачите, у цій суперечці нас напоумив і примирив Бог. 

Людмила Тіфенбах — корінна грицівчанка. Закохана у своє селище.  Вкладаючи душу у кожне слово, каже: «Гриців – моя любов!» Живе у провулку Набережному за сотню метрів від мальовничої річки Хомори. На посаді голови ось уже сьомий рік. Перемогла на двох виборах, що за іронією долі були схожі між собою фабулою, як дві краплі води. Їй протистояли шість кандидатів, і всі винятково – чоловіки.  

– Раніше я працювала секретарем селищної ради. На посаду голови не думала висуватися, запропонувала кілька кандидатур, але одна з ініціативних груп наполягла на тому, аби і я взяла участь у виборчих перегонах. 

Перша справа, за яку взялася, була із дуже задавнених. Настільки, що ніхто вже і не вірив у її вирішення. Уявляєте, за рядом магазинів у центрі селища роками накопичувалося стихійне сміттєзвалище.  Воно нагадувало собою величезні кагати вище людського зросту і завдовжки в кілька десятків метрів. Хламу, непотребу і відходів нагромадилося кілька вагонів. Ніхто із моїх попередників не хотів братися за його ліквідацію. Я ж за натурою екстремал. Бо саме таким чином і можна випробувати себе. А ще вірю, що народилася під щасливою зіркою.

З’ясовую дату народження Людмили Василівни і розшифровую її з допомогою нумерології. Виходить цікавий портрет: енергійніша в чотири рази за звичайних людей, добре розбирається в психології і має ангела-хранителя. Типовий лідер.

–  Я не стала зволікати, а звернулася по допомогу до благодійного фонду «Зміцнення громад» від корпорації «Сварог», що орендує землі на наших теренах. Вони виділили екскаватор. Відтак попросила усіх, хто має вантажні автомобілі у нашому селищі, вивезти сміття.
Коли через кілька днів повідомила у районну санстанцію, що звалище ліквідоване, там не повірили і приїхали до нас, аби пересвідчитися у цьому на власні очі.

Після цього прибрали ще чотири сміттєзвалища. Тепер стараємося не допускати стихійних смітників.  Громадою вирішили збирати з кожного двору по 10 гривень на місяць. Витрати невеликі. Зате в селищі чисто і охайно.

Перший успіх додав ентузіазму. Людмила Василівна повірила у патріотизм грицівчан і силу громади.

Вдалим виявився і другий серйозний крок: разом з небайдужими мешканцями розчистили старий парк і озеро у ньому.   

Ініціатором цього проекту виступив Валентин Кравченко з однодумцями. Хлопці вирубали сухостій, обрізали дерева, прибрали територію, спорудили  дамбу, висадили вздовж берега чорнобривці. 

На місці хащів і калабані з багнюкою виникла своєрідна зона відпочинку. Приклад гідний наслідування! Коли ми з Людмилою  Василівною завітали сюди, то застали гурт юнаків та дівчат, які сиділи з вудками в затінку столітніх дерев.

До слова про риболовлю. Вище від цього затишного куточка на цій же річці є більше  озеро. Його плесо становить  понад тридцять гектарів. Воно нині перебуває у розпорядженні членів громади. Для дотримання порядку у його використанні грицівчани створили товариство «Рибачок». Самі борються із бракон’єрами та зариблюють водойму.

До роботи у селищній раді Людмила Тіфенбах вчителювала у місцевій школі. Тоді та ще перебувала у старому приміщенні. П’ять років тому вона справила новосілля.  У класах зараз навчається понад 400 учнів, у тому числі і з сусідніх сіл.  Два чудових спортзали, прекрасна їдальня.  Довкола будівлі квітники і клумби. Людмила Василівна безпосредньо причетна до будівницва цього храму знань. На базі школи відкрили дошкільну групу. До нової школи з допомогою благодійного фонду «Зміцнення громад» зробили освітлення дороги. 
Квітники і сади – візитівка Грицева. Люблять тут природню красу. 

– Мешканці нашого селища уже навіть продають саджанці на ринках Шепетівки та Хмельницького. Хочу згуртувати їх у товариство, подібно до того,  як  вдалося об’єднати рибалок.

Гарні клумби є і перед місцевою бібліотекою. Вона уособлює культурне серце селища. На її полицях понад 40 тисяч книг: майже по десять на кожного жителя Грицева! Таким скарбом не кожен райцентр може похвалитися. А ще ж у ній є комп’ютерний зал і музей. 

На тлі радісних і цікавих проектів не обійтися і без сумних. Ні, ні, я маю на увазі не щось прикре чи зле, а облаштування місцевих цвинтарів. До приходу Людмили Тіфенбах на посаду селищного голови вони нагадували собою нетрі. Самосіви кущів та дерев, бур’яни.

 – На кладовищах упокоїлися дорогі і рідні грицівчанам люди, тож вони справедливо підняли на селищному сході питання про догляд за могилами, обнесення цвинтарів огорожами, – розповідає Людмила Василівна.  –  Спочатку домовилися збирати на цю благородну справу по 
5 гривень з двору на місяць, але потім, аби не морочитися з дрібними сумами коштів, постановили вносити по 100 гривень на рік. Так робимо ось уже вшосте. Тепер погляньте на результат. Ви приїхали зненацька, але  бачите, як тут прибрано. Від входу видно навіть туї в кінці цвинтаря. Такого колись тут не було. 

Місцева влада гуртує людей і додає їм впевненості. Її своєрідним символом стала 170-метрова доріжка перед будинком селищної ради. Вона із сучасної бруківки. Люди приходять сюди по ній і повертаються твердою ходою.  

Поряд із нею посаджена алея на честь героїв АТО.
– Цю доріжку подарував землякам  відомий на Хмельниччині підприємець, депутат Верховної Ради чотирьох скликань і голова обласної організації партії ВО «Батьківщина» Олег Лукашук. Він уродженець наших країв. Щиро цікавиться  успіхами і перспективами. Побільше би нам таких щедрих і самовідданих друзів!

У короткій розповіді не вмістити усіх радісних і добрих змін у Грицеві за час,  коли очільником її громади стала Людмила Тіфенбах. Я не встиг розказати про будівництво дитячого майданчика і тренажерів у центральному парку, про відновлення громадських криниць, облаштування місць для купання на річці Хомора, оснащення комп’ютерною технікою закладів соціальної сфери, про проекти і плани на майбутнє селищного голови.  Один із них –  разом із Ленківською територіальною громадою зберегти і облаштувати місцеву лікарню.  У цих планів і проектів зараз є реальна можливість для реалізації. Адже нові вибори місцевої влади будуть уже в раду об’єднаної територіальної громади. Вона матиме ширші права і більше коштів. Зважаючи на авторитет Людмили Василівни, під крило Грицева попросилися  мешканці п’ятнадцяти  сіл Шепетівського та Полонського районів. Хочеться вірити, що вони не помилилися.

Осінь – пора, коли люди підводять підсумки і роблять серйозні  висновки. З прекрасним Грицевом важко  розлучатися, до нього хочеться повертатися.

Ти у сяєві снів і мережив
поміж двох ясночолих свічад,
серед буйних лісів і безмежжя
на щасливий настроюєш лад.

Газета "Подільські Вісті"

Останнє редагування Середа, 15 листопада 2017 17:38

Коментарі (0)

Коментарі відсутні

Залиште ваш коментар

Оставить комментарий в качестве гостя. Зарегистрироваться либо авторизоваться. Sign up or login to your account.
Вложения (0 / 6)
Поделиться вашим местоположением