Понеділок, 04 вересня 2017 16:59

Дорогоцінні весілля Окуневичів

Автор Віра Ісаченкова

Із листопада 1945 року розпочалася спільна життєва стежка подружжя Окуневичів. “У вівторок було свято Михайла, а в неділю весілля відгуляли, – пригадала Ніна Іванівна. – Столи у нас не гнулися від наїдків, як оце нині, та і я одягла буденне плаття, але своєю бідністю не переймалися. Навіть не мріяли розбагатіти, а хотілося разом прожити довіку…”

Хоча тоді були ще такими молодими, але обоє уже встигли зазнати поневірянь й сьорбнути горя. 98-річний Людвіг Іванович не забув, як у 30-ті роки організувалася комуна, і дітей змушували задарма працювати. 

Він, десятирічний школяр, ходив у поле й прополював зернові. А невдовзі на село сунув голод, бачив, як перехожі, знесилені, падали на вулицях Хутора. “Коли прийшов до однокласника Колі, то його не впізнав. Він лежав на печі, весь спух, не було у нього сил сказати хоч слово і, глянувши на мене, закрив очі, – розповідав Людвіг Іванович. – Нас у сім’ї було п’ятеро дітей, і всі вижили, бо корова нас рятувала, зранку і ввечері по відру молока мама надоювала. Навіть єврей хотів купити у нас годувальницю, пропонував великі гроші, але батько відмовився”.
Та все ж біда не обминула велику родину Окуневичів – у 36-му році вислали у Казахстан. Спочатку переселенці жили у палатках, а маленькі діти не витримували цих нестерпних умов – від голоду і хвороб вмирали.

– Мене відвезли на завод, на Урал, було не так вже й кепсько, хоч тяжко працювали, але від того, що назавжди залишуся у чужому краю, ставало нестерпно, – продовжував довгожитель. – І аж у 1945 році мені дали двотижневу повістку. Вирішив поїхати до свого дідуся, який єдиний із родини залишився в Україні. До Хутора добирався довго, допоміг йому лише картоплю викопати, й час уже повертатися у Нижній Тагіл, але я не поспішав. Закортіло ще Шепетівкою прогулятися, і вскочив у халепу. Якраз документи в перехожих перевіряли. В мене паспорта не було, а лише папірець, де вказано, коли маю прибути на завод. “Судіть в Україні, я однаково не встигну добратися до Уралу”, – сказав їм. Як не дивно, але мене відпустили міліціянти…

Вирішив Людвіг попроситися на роботу у Славутське лісництво, де документів не вимагали, бо ж чоловіків мало було, на фронтах вибили. Там із Ніною звела його доля. Вона працювала кухарем й смачно готувала.

Не відразу впізнали одне одного, бо бачилися ще у дитинстві, зростали на одній вулиці. Її родину Сайпелів теж вислали, але на Донбас. І у 1944-му році вона з матір’ю та сестрами самовільно повернулася на Хмельниччину. 

В Житомирі їх усіх затримали. “Тоді маму ув’язнили, а нас випустили. Ми пішки йшли додому, ночували просто неба. Набідувалися на тому довгому шляху, але все ж добралися до рідного села”.

– Коли побачила Людвіга, то згадала його, бо він нам, дітлахам, не дозволяв рвати щавель, який густо ріс у долині, казав, що то його земля. І це вся “образа” за все життя, – усміхаючись, сказала 93-річна жінка, бо всім бажала такого чоловіка – тихого й спокійного.

Хоча й сини не забувають батьків, та все ж вона радіє, що Бог послав у поміч єдину доньку Галину, яка кілька разів на тиждень приїжджає до них із райцентру. Просить, щоб старенькі береглися, відпочивали, але всидіти без діла вони не годні – завжди знаходять собі заняття.

Чим більше прожитих років, тим дорогоцінніша й витриваліша назва шлюбного ювілею. А подружжя уже відзначило срібне, золоте, діамантове, платинове й благодатне весілля. І звісно ж, хочеться Ніні та Людвігу Окуневичам ще зібрати всю родину разом з онуками.

Хто знає, як воно буде, та все ж доля до подружжя прихильна.

Подільські вісті

Коментарі (12)

  1. Sposterigach

Про цих людей ще вторік була стаття в "Шепетівському віснику". Коли ті, хто називає себе "журналістами", нарешті навчаться своїми ніжками шукати щось дійсно нове, а повторювати одне-одного і перепощувати одне в одного.
Думав, хоч нове телебачення...

Про цих людей ще вторік була стаття в "Шепетівському віснику". Коли ті, хто називає себе "журналістами", нарешті навчаться своїми ніжками шукати щось дійсно нове, а повторювати одне-одного і перепощувати одне в одного.
Думав, хоч нове телебачення в Шепетівці піде дійсно журналістським шляхом. Але ні, показують показане, "відкривають" собі давно відкрите іншими.

Детальніше
  Вложения
 
  1. admin    Anykey

Які ще агітки?

  Вложения
 
  1. Sposterigach    admin

Знову Ви не зрозуміли. Є певні правила коректності. Можливо, в журналістському середовищі їх немає, але в моєму - є. Ці правила передбачають, що тема, яка піднімається, повинна містити посилання на чи згадку про першоджерело. Велика стаття про...

Знову Ви не зрозуміли. Є певні правила коректності. Можливо, в журналістському середовищі їх немає, але в моєму - є. Ці правила передбачають, що тема, яка піднімається, повинна містити посилання на чи згадку про першоджерело. Велика стаття про Окуневичів побачила вперше світ у "Шепетівському віснику" вторік.
За моїми спостереженнями, такі ситуації виникають серед шепетівських журналістів тому, що вони не читають одне одного. А зловживають Інтернетом. Потім виходить, що відкривають для себе вже відкрите іншими.

Детальніше
  Вложения
 
  1. Dj Os    Sposterigach

Подільські вісті скопіпастили вашу статтю?

  Вложения
 
  1. либерман

Раз так склалося "варіться в цьому лайні самі, я в цьому участі не приймаю"

  Вложения
 
  1. Іван

В такому разі я відповім словами одного із заядлих форумчан: " а ,що ви зробили для того,щоб покататися по селам за гроші виключно не з реклами ?"

  Вложения
 
  1. Anykey

Які ще агітки?

Та будь-які матеріали, які розміщені чи від імені міської влади, чи про неї - як же їх ще можна назвати?

  Вложения
 
  1. admin    Anykey

Якщо ви про розділ форуму, то в описі вказано для чого вони розміщуються. Вони автоматом імпортуються з офіційного сайту, який мало хто читає. Ми ніколи не отримували жодних коштів ні від міської ради, ні від районної, ні від їх чиновників.

  Вложения
 
Коментарі відсутні

Залиште ваш коментар

Оставить комментарий в качестве гостя. Зарегистрироваться либо авторизоваться. Sign up or login to your account.
Вложения (0 / 6)
Поделиться вашим местоположением