Ляшенко Ігор Вікторович. Людина з великої літери

Перша страшна звістка прийшла в Шепетівку три роки тому 19 червня 2014 року - загинув підполковник Ляшенко Ігор Вікторович, командир першого батальйону 24-ї окремої механізованої бригади (посмертно присвоєно звання полковник). 2014 рік – це рік важких боїв, перших страшних втрат. 19 червня точився бій на лінії смт Ямпіль (Донецька обл..) – с.Закітне ( Луганська обл.) Старший лейтенант Петро Мотрук, учасник бою, згадує: « У Закітному бій був важким…Ми його виграли, через пару днів після того бою Гіркін ( командир сепаратистів) написав в себе в соцсєтях, що працювали елітні війська. Ми зайняли одну з висот, до нас під’їхав зам комбата із хлопцями. Ми дізнались, що загинув комбат Ігор Вікторович Ляшенко. Я ніколи не бачив, щоб плакала така кількість чоловіків одночасно. Ми його поважали. Нас було 150 чоловіків, і усі шанували комбата, стоячи на горі…»

Комбат Ляшенко вміло керував боєм, та БТР, на якому він їхав із групою розвідників, потрапляє на засідку терористів. Зав’язався бій, у якому загинуло 7 чоловік, серед них – наш земляк. Це були перші втрати героїчної 24 механізованої бригади. У тому бою було знищено понад 300 бойовиків, захоплено БРДМ та вантажний автомобіль «Камаз» з установленим на борту ДШК, ПЗРК, гранатометом та стрілецькою зброєю російського виробництва.

«Він першим з бригади пішов на виконання бойового завдання, першим вступив у бій і першим з бригади взяв цей бій на себе. Такі люди, як він, не вмирають, вони стають легендою», - такі пророчі слова сказав про комбата полковник А.Шевченко.

Пройшло три роки з того чорного дня 19 червня , та біль втрати не вщухає. Ігор Вікторович живе у спогадах рідних, друзів, однополчан, документи, світлини, його особисті речі стали музейними реліквіями. Ми вдячні мамі Любові Володимирівній за спогади дружини, сина, друзів, однополчан, які вона передала в музей. Спогади – це та життєва ниточка пам’яті між поколіннями,яка ніколи не повинна обірватися . Їх неможливо читати без хвилювання…:

Полковник Ковтун О.П.: « …Це людина з великої літери, справжній надійний друг. Який прийде на допомогу, навіть, якщо не може допомогти – підтримає добрим словом, мудрою порадою…його життя обірвалось за нас, за Україну…Чому Господь забирає кращих?»

Майор Скородумов С.Ю.: « У Яворові ми дружили сім’ями. Ігор був люблячим батьком, чоловіком. Як командир був завжди справедливим, добропорядним, справжній офіцер, приклад для багатьох підлеглих, командир з великої літери…»

Старший прапорщик Нечипоренко О.В.: « Людина з великої літери…ніколи не боявся говорити правду. Був добрим і строгим…з повагою ставився до солдатів. На війні комбат показав себе з найкращої сторони…з ним не страшно було йти в бій, він завжди був надійним, впевненим, сильним. Постійно об’їжджав блокпости, розпитував солдатів про умови життя, підбадьорював їх Вибухи, постріли того першого бою неможливо забути, а ще – страшний біль втрати комбата і наших хлопців. Полковник Ляшенко І.В. заслуговує великих почестей та високого звання Героя України.»

Сержант М. Бабій: «…Весною 2014 року ми вирушили з місця постійної дислокації для виконання завдань. Це був переломний момент в душі кожного з нас. З перших днів ми були твердо настроєні на різний розвиток подій, але сама думка, що ми під командуванням кращого командира не давала нам жодних хвилювань і вагань у наших діях. Складність обставин була дуже велика, та комбат знаходив час для бійців, цікавився їхнім здоров’ям , побутом, особистими питаннями. Він був для нас і командиром, і другом, і батьком..

…І сьогодні у стінах, і на території 24 ОМБр відчувається постійна присутність і підтримка полковника Ляшенка І.В.Він завжди з нами, для нас він живий, він в наших думках і в нашій пам’яті.»

Радіотелефоніст Паршикова Катерина: « Комбат перший – так називали його в нашій 24-й Залізній. Його позивний – «Беркут». … Ігор Вікторович був лідером і вів за собою, був прикладом, як для колег офіцерів, так і для нас, підлеглих. З ним всі почували себе впевнено, його безстрашність передавалась іншим. Не чоловік – кремінь….намагався максимально всіх навчити бойовій справі, наче відчував, що скоро це пригодиться…як когось із бійців похвалить, то у хлопці крила виростали. Кожного вмів підбадьорити, надати впевненості в собі. І за кожного вболівав, як за свою дитину. Любив звертатись словом « солдатик», це коли бачив когось без настрою: « Ей, солдатик, чого носика повісив.»

…У комбата завжди був ясний і бадьорий погляд, тверда хода, гордо піднесена голова, широко розправлені плечі, справжній Беркут. Його здалеку було видно. І з ним нічого не було страшно. ..Наш батальйон був як один живий організм. В бригаді, мабуть, не було дружнішого такого колективу. Наші хлопці з почуттям гордості називали його: « Наш комбатище»

…Він назавжди залишився в наших серцях та у вигляді беркута ширяє на шевронах 1-го батальйону, є оберегом для своїх бійців…»

Старший солдат О.Атаманенко: « Комбат був справедливим, вимогливим, справжній офіцер, яким ми пишались….згуртував нас усіх, ми були великою військовою сім’єю.…він завжди буде нашим комбатом, героєм, учителем..»

Психолог 1батальйону Акімова О.В.: « Ігор Вікторович жив армією, служба була для нього всім…за характером – переможець. Він був і залишається великим авторитетом для хлопців. Командир з великої букви! Кращий з кращих, перший з перших!»

Ігор Вікторович був найкращим офіцером у бригаді, ним завжди гордились батьки. З нього брав приклад менший брат Ярослав, який теж військовий, майор, учасник АТО. Ігор завжди мав міцний, надійний тил – хороша, дружна сім'я - дружина Олена, діти Ігор і Настя.

Із спогадів дружини: «…Нас поєднувало велике кохання, взаєморозуміння. Я часто Ігорю повторювала, що він – найкращий, як син – для батьків, як батько – для дітей,як чоловік – для мене. 

Він був «батьком» для своїх підлеглих, його любили і поважали за справедливість, доброту, вміння підтримати, допомогти. «Такого комбата і офіцера бригада чекала 13 років,» - це думка одного з офіцерів. …Ми разом подолали багато труднощів, з таким чоловіком нам з дітками нічого не було страшно. Ми жили , як за кам’яною стіною, завжди відчували себе в безпеці. Дивлячись на наших діточок, ти завжди у мене перед очима. І в серці…»

Із спогадів сина Ігоря : «Мама мені завжди говорить, що я дуже схожий на тата. А я дуже цього хочу і прикладаю зусилля, щоб стати таким, як тато. …кожний свій вчинок, кожний крок я рівняю на тата, уявляю, як вчинив би він…Я дуже пишаюсь своїм татом і докладу максимум зусиль, щоб він пишався мною.»

Тепер в Олени велика і відповідальна місія – виховати дітей. Вона сильна жінка, спогади про Ігоря не дають їй права здаватись – навчається на психолога, пішла на контрактну службу , учасник АТО. Військова форма їй дуже пасує, тільки в очах - великий сум і біль. Радують діти: Настя успішно закінчила 3 клас, Ігор 10, у всьому їм допомагають бабуся і дідусь, які живуть у Шепетівці на провулку Ляшенка, 12-А,а недалеко вулиця названа іменем героя.

За мирне майбутнє дітей у вільній, незалежній державі віддали своє життя герої АТО на Сході України. Кожний з нас повинен пам’ятати їхні імена і цінувати їхній подвиг.

Коментарі (0)

Коментарі відсутні

Залиште ваш коментар

Оставить комментарий в качестве гостя. Зарегистрироваться либо авторизоваться. Sign up or login to your account.
Вложения (0 / 6)
Поделиться вашим местоположением
вгору

Вам також буде цікаво