Чому влада ігнорує закон про декомунізацію?

Автор Кузьма Матвіюк

Свого часу Інститут національної пам’яті опублікував списки (прізвища) відомих діячів так званої радянської доби, а насправді — періоду російської окупації, яких не варто увіковічувати в назвах міст, вулиць, установ тощо. В цьому списку зазначено і прізвище Миколи Островського. Відповідно до рекомендацій, музей Миколи Островського в Шепетівці мав би змінити свою назву. Однак багатьом, насамперед керівникам музею, робити цього не хочеться.

Працівники музею ретельно вчитуються у закон про декомунізацію з надією знайти там якусь «букву», щоб зачепитися за неї і залишити все так, як було раніше. Але справжню індульгенцію вони отримують, як виявляється, від... Міністерства культури України, яке своїм наказом внесло будинок музею Миколи Островського до Державного реєстру нерухомих пам’яток України. Працівники музею починають фантазувати. Мовляв, у міністерстві, безумовно, вивчили біографію М. Островського і вважають його «святим», якого «зачіпати» не можна. А вже про перелік, надісланий Інститутом національної пам’яті, ніхто не згадує. А що ж — вікна не б’ють, гумові шини не палають, — можна, товариші, рухатися «прежнім курсом»...

Звідки ж така дивовижна одержимість у вшануванні й увічненні вождів і сподвижників російського колоніалізму? «А це ж — наша історія», — відповідають. Дозволю собі згадати для ілюстрації епізоди з історії. На теренах Шепетівського, Ізяславського, Старокостянтинівського районів мужньо і жертовно боролися наші земляки в складі армії Січових стрільців. Тисячі патріотів України виборювали свободу для свого народу. Це були святі люди, лицарі української національної ідеї. Серед них були обдаровані особистості. Як, до прикладу, Олесь Бабій — талановитий поет, керівник прес-центру Січових стрільців. Думаю, працівникам музею і на думку не спадало дослідити цю героїчну сторінку нашої історії, донести її до сучасників. Мабуть, і вухо ріже — досліджувати і пропагувати петлюрівців.

 Тоді згадаємо комуністів. Голова сільської ради села Криничани Дунаєвецького району Семен Федоришин у тридцятих роках минулого століття прихистив хлопчика із сім’ї розкуркулених, вивезених до Сибіру. За це його арештовано і в 1938 році розстріляно у Кам’янці-Подільському за «мягкотелость к класовому врагу».

Федір Вартасюк, голова колгоспу в Скарженцях Ярмолинецького району відмовився подати до суду на їздового, в якого згинув кінь. Голова пояснював перевіряльникам, що кінь був старий і вини їздового немає. Тоді арештували самого голову і засудили до довгих років радянських концтаборів.

Обидва земляки були комуністами, як і М. Островський, обидва вірно служили системі, але, на відміну від М. Островського, вони не втратили совість і не віддали душу окупантові.

Хто про них знає і розповідає про них? Чи, може, це не наша історія?

Серед захисників М. Островського можуть бути (навіть у першу чергу) представники «русского мира», які зостались в Україні після 1991 року і які не сприймають ні Української держави, ні українського народу. Вони звикли панувати і повчати. Від українців вимагається лише гарантувати і забезпечувати їм право на їхню позицію. До них питань немає — п’ята колона — передбачувана. А ось до «синів сердешної Вкраїни» (Т. Шевченко), до наших однокровних, питання є.

Кажете, радянська доба — це наша історія, а хто забуває своє минуле, той не матиме майбутнього. Воно то так. Але ж чого так вибірково застосовуєте цей відомий вислів? По-вашому своїх героїв можна і не згадувати, а ось вождів і прибічників російських окупантів пам’ятати і продовжувати популяризувати, послужливо змивши з їхніх рук кров нашого народу?

Зовсім викинуті з історії згадані вище Січові стрільці. В чому їхня провина? А вони, бачите, воювали проти російських агресорів, не те що Ніколай Островський.

Але до чого, питаєте, тут Голодомор 1932-33 років? А чим пояснити дивовижну відданість частини хмельничан чужим загарбникам, які цього разу прийшли до нас в одежі більшовиків і з червоними прапорами? Ця відданість незбагненна, нелогічна і протиприродна. Чим пояснити небажання вшанувати І. Мазепу, С. Петлюру, Є. Коновальця, С. Бандеру, Р. Шухевича і боязнь забрати пам’ятник, якого поставили окупанти, боязнь змінити назву вулиці...

Як вітчизняні, так і зарубіжні вчені дійшли висновку: нищення голодом, до якого вдалися російські більшовики, є найжорстокіша, найстрашніша форма геноциду. У людей, яким пощастило вижити, деформується психіка і основною мотивацією поведінки стає страх. Він відкладається на генетичному рівні і передається спадково наступним поколінням. Ніщо не рятувало від смерті наших співвітчизників у 1932-33 роках — ні повна покора, ні благання. Оскільки вбивці були не за лінією фронту, а поряд, то чи не єдиною можливістю фізично вижити була спроба стати схожим на вбивцю і змішатися з ним. Звідси масове зречення рідної мови, намагання пити спиртне більше за росіян, матюкатися більше за них, демонструвати більшу вірність марксизму-ленінізму, проявляти більшу ненависть до «українського буржуазного націоналізму»... А згадайте, з якою гордістю наш землячок вже в наш час заявляв: «Я гаварю па рускі без акцента».

Але послухаймо вчених. Американський історик Джеймс Мейс: «Чому Україна зі своїми колосальними духовними, культурними, інтелектуальними цінностями і здобутками, зі своєю унікальною і високорозвинутою мовою, з 50-мільйонним талановитим народом і велетенською територією, зі своїми сировинними ресурсами раптом опинилася на узбіччі історії? Чому так важко йде процес усвідомлення себе як держави, народу? Мені ясно, що щось трапилося. Щось винятково важливе. Це був геноцид». І далі: «Постгеноцидне суспільство — це соціум, який був підданий настільки варварській тоталітарній «обробці», причому впродовж життя не одного покоління, що люди, які зазнали таких випробувань... свідомо чи не свідомо втрачають базові цінності загальнолюдського та національного життя». 

Професор Гарвардського університету Роман Шпорлюк: «Демографічна катастрофа 1932-33 років буде з українським народом, може, навіть століття. Знищено біологічний потенціал народу».

Доктор філософії Євген Сверстюк: «Нині затяжна хвороба знесилює народний організм, ослаблений пасивним очікуванням нових підступів і ударів. Постгеноцидна нація залишається в пасивній обороні, у ній бракує сміливих безкорисливих захисників. Комунізм безвідповідально розтрачував природні ресурси і моральний ресурс. Ми стоїмо перед проблемою їх відновлення». 

Редактор газети «День» Лариса Івшина з оптимізмом (не безнадійно) дивиться на хворобу, спричинену геноцидом: «Бо постгеноцидність — це не навіки. Вона лікується любов’ю, добром, терпінням».

Мабуть, це так. І я не чув, щоб хтось зі свідомих українців пропонував чи домагався руйнувати радянські музеї і репресувати їхніх працівників. Але ж досить продовжувати радянську пропаганду. Назвіть свій заклад «Музей радянської окупації». Страшнувато, скажете. Тоді — «Музей тоталітарного режиму». Не викидайте звідти експонати про М. Островського і не спалюйте його книжок, як це робили його побратими, котрі періодично палили наші наукові бібліотеки, розвалювали церкви і рострілювали священиків.
Відведіть М. Островському стенд (та навіть і кімнату), а на решті музейної площі віддайте борг нашим землякам, які полягли в боротьбі за свій народ і свою державу. І будьте чесними — розкажіть нашим дітям про наших національних героїв, які душу й тіло віддали за нашу свободу. Розкажіть і про М. Островського, як прикрий епізод у нашій історії, коли молода людина з Шепетівки родом, яка мала б разом з іншими захищати Україну, на ділі йде служити окупантові.

Людей, які бояться свого (українських звичаїв, української мови, національних героїв) сьогодні багато. Деформована психіка і страх не дозволяють їм повірити, що ми всі разом можемо перемогти ворога і жити вільно. Вони чекають, як говорив Є. Сверстюк «нових підступів і ударів». Я полемізую із земляком:
— Не бійся бути українцем, подивися навкруги — сьогодні за це вже не б’ють.
— Сьогодні ні, — відповідає, — а завтра будуть...

Наші земляки залишаються в пасивній обороні. Вони не збираються захищатися, давати відсіч. Але вони хитрі: заздалегідь готуються до неминучих, на їхню думку, підступів і ударів. Переконавшись, що українська держава забезпечує їм свободу думки і переконань, вони одержимо відстоюють російські назви вулиць, російські пам’ятники, назви музеїв... Їм бачиться: завтра чи післязавтра вривається сюди російський танк, і звідти вилазить «асвабадітєль»:
— Кто тут пособник бандеровцев? — запитує він. — Кто предал идеи интернационализма и дружбы народов?
— Не мы. Мы всегда были вашими и вас всегда ждали. Мы натерпелись от бандеровцев, боролись с ними. Вот посмотрите: и бюсты Ленина сохранили, и знамена пролетарские, и названия улиц...

А поки наші діти не пускають сюди російських танків, земляки будуть нам говорити таке: «А ви що, не знаєте, що музей Миколи Островського занесено до переліку ЮНЕСКО? Це артефакт культурної спадщини радянської доби»... 

 «І день іде, і ніч іде. І, голову схопивши в руки, дивуєшся, чому не йде апостол правди і науки?»

Газета "Подільські вісті"

Коментарі (8)

  1. zeitgenosse

Фактично в Шепетівці музею Островського нема. Те, що базується в приміщенні має дуже мало спільного саме з музеєм, сховищем історичної правди.В цьому приміщенні з самого початку знаходиться центр комуністичної пропаганди, а якщо виражатись більш...

Фактично в Шепетівці музею Островського нема. Те, що базується в приміщенні має дуже мало спільного саме з музеєм, сховищем історичної правди.В цьому приміщенні з самого початку знаходиться центр комуністичної пропаганди, а якщо виражатись більш точно, центр комуністичної брехні про наше минуле. Переіменування цього центру не змінить його наповнення. Зміни почнуться, коли туди прийдуть нові люди, люди з новим мисленням. Поки в музеї будуть правити потомки вертухаїв, він так і лишатиметься центром комуністичної брехні.

Детальніше
  Вложения
 
  1. Anykey

Намолов сім мішків гречаної вовни, переплюнув самого Макаренка... ПВ є чим гордитися)

  Вложения
 
  1. Віктор Мирончук ---

Чому влада ігнорує закон про дебілізацію????????? Яка влада такі закони!!!!!!!!!!!!!! Від перестановки доданків сума не міняється!

  Вложения
 
  1. IRUNA

" Почем опиум для народа?", Кузя? (автор Кузьма Матвіюк)
Браво, браво...."Підігріли" тему! Вчасно "підігріти" тему і зорієнтувати суспільство в інший бік від насущних проблем - це мистецтво маніпулювання так званим автором українським "...

" Почем опиум для народа?", Кузя? (автор Кузьма Матвіюк)
Браво, браво...."Підігріли" тему! Вчасно "підігріти" тему і зорієнтувати суспільство в інший бік від насущних проблем - це мистецтво маніпулювання так званим автором українським " постгеноцидним суспільством . А за "бабки" Кузя все що скажуть -намеле!
Тобто, все , що натворено в Україні над українцями за останні 3-4 роки є наслідками комуністичного режиму і "затяжною хворобою, спричинену геноцидом, яка знесилила народний організм" Ну, блін, круто!!! Ця хвороба сприяє грабуванню Украіни і її народу, безвідповідальності і корумпованості посадовців. пишному рост хабарництва і кумовства, політіканству і брехні нашої нової "еліти"... Я люблю свою неньку- Україну, і хочу, щоби вона розквітала і міцніла, щоб багатів її працьовитий, співучий, прекрасний народ, під мирним небом жив в щасті і радості! А за допомогою таких, як Кузя продовжують перетворювати залишки українського народу в кероване бидло

Детальніше
  Вложения
 
  1. Сизый

Автор этой статьи,таких "умных" людей я ещё не встречал.Посылатся только на то что этот человек з СССР и то что он сотрудничал с властью,сразу нужно сносить музей.Так повырезай своих предков,они тоже работали на "русский союз"...Но я же...

Автор этой статьи,таких "умных" людей я ещё не встречал.Посылатся только на то что этот человек з СССР и то что он сотрудничал с властью,сразу нужно сносить музей.Так повырезай своих предков,они тоже работали на "русский союз"...Но я же забыл,сайт же вроде ведёт человек,который очень любит в подслушано рассказывать,какие там неправильные вещи пишут...

Детальніше
  Вложения
 
  1. Сергей

Вже комусь перейшов дорогу музей. Явно хочуть купити за копійки. В законі сказано що музеї до декумунізації не відносятся.

  Вложения
 
  1. Іван

Кузя, давай спочатку наведемо лад у місті , а потім вже займемося музеєм.
А то ви , як гриби. Сидите тихенько, а потім ,як повилазите!
ТЕМА НЕ АКТУАЛЬНА, ЗАСПОКОЙТЕСЬ ВЖЕ!

  Вложения
 
  1. Сергей

У нас вміють тільки валити...........

  Вложения
 
Коментарі відсутні

Залиште ваш коментар

Оставить комментарий в качестве гостя. Зарегистрироваться либо авторизоваться. Sign up or login to your account.
Вложения (0 / 6)
Поделиться вашим местоположением