У такій інтимній сфері, як українські державні закупівлі довгі роки панував бардак. Це зараз ми маєм зручні комерційні тендери в інтернеті, а з самого моменту здобуття Україною незалежності і до 2000 року міністерські чиновники самі вирішували, що, де і за якою ціною їм придбати для потреб держави. Як це виходить у чиновників - читач і сам здогадається. Злі язики стверджують, що в середині 90-х тільки в Міністерстві оборони десятки генералів зробили собі капітал (і кар'єру!), Набуваючи ПММ, майно і продовольство для армії за завищеними цінами у фірм - посередників, зареєстрованих, до того ж, на родичів.

Кінець неподобств повинен був покласти Закон «Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти», прийнятий парламентом 22 лютого 2000 року. Революційність цього документа в умовах української дійсності полягала в прозорості самого процесу закупівель. Передбачалося, що чиновник тепер уже не зможе, закрившись в кабінеті з кумом, «обхрюкать питання» в свою користь, а буде змушений купувати все необхідне на тендері (аукціоні). А постачальники, конкуруючи один з одним в ціні, як і в терміни поставок, будуть пропонувати державі необхідні ресурси (роботи, послуги) на оптимальних умовах. Здавалося б, десятиліття спекуляцій на держзакупівлі завершилося. Але нажаль...

Як «купують» державу

2005 року якась громадська організація «Центр тендерних процедур та бізнеспланування» повідомила членів уряду, що вона і тільки є володарем авторських прав на тендерну документацію, яка повинна використовуватися в процесі закупівель за державні гроші. Нібито ця унікальна технологія, розроблена якимись Яценко А.В. і Врублевським В.С. (Вони ж засновники та керівники Центру), дозволить державі заощадити при проведенні закупівель 1 (один) мільярд гривень на рік! А здійснення закупівель без використання наукових розробок вищеназваних панів не тільки завдасть шкоди державі, а й обмежить їх законні авторські права. Скандал!

Автору резонно захотілося більше дізнатися про дбайливця державних мільярдів і поборників найсуворішого дотримання авторських прав. Почнемо з останнього - з прав.

Так, дійсно, патент і авторські свідоцтва за панами Яценко і Врублевським числяться: «Зразки тендерної документації» (свідоцтво ПА № 5086 від 17.01.2002г.); «Методика оцінки тендерних пропозицій» (свідоцтво № 6443 від 22.10.2002г.); «Методика проведення перевірки дотримання замовниками вимог чинного законодавства під час закупівлі товарів, робіт і послуг за державні кошти» (свідоцтво № 6443 від 14.08.2002г.).

Так, дійсно, Центр був одним з безлічі суб'єктів ринку консалтингових послуг, що спеціалізуються на підготовці тендерної документації для клієнтів, які бажають поставити державі свої товари і послуги.

Але ... Перевірка законності отримання патентів, проведена СБУ та Мін'юстом у грудні 2002 року, розкрила повну наукову неспроможність так званих авторських «винаходів». По суті вони були ... копіями окремих положень вже згадуваного нами Закону від 22 лютого 2002 року, а також ряду нормативних актів міністерства економіки! А згідно Закону України «Про авторське право і суміжні права» об'єктами авторського права не можуть бути офіційні документи політичного, законодавчого та адміністративного характеру.

Як заповзятливим Яценко і Врублевському вдалося розжитися авторськими свідоцтвами - тільки їм і відомо. Здавалося б, це і повинно було зацікавити правоохоронців (адже отримання фіктивних патентів укупі з прагненням монополізувати процес оформлення держзакупівель - явне шахрайство), але далі констатації факту справа не пішла.

На жаль, таке явище часто спостерігається в Вітчизні, коли пахне великими грошима і зачіпаються бізнес-інтереси великих політичних фігур. 

Сюди не їде ревізор ...

Скарги учасників тендерних закупівель на дії Центру йдуть і йдуть до Кабміну. Виявляється, набір документів і бланків товщиною з  сірникову коробка може обійтися клієнтові в ... 10 000 гривень! Інакше не допустять до тендеру (тільки в перші 6 місяців відбулося 11 200 тендерів - відчуйте розмах!). Висока вартість «фільчиної грамоти» відлякує від торгів багатьох клієнтів, що не сприяє здоровій конкуренції.

А чого варта оцінка і вибір переможця тендера без участі членів тендерного комітету самого замовника (скарга Київської міської організації роботодавців)! Явний кримінал. Але наші герої, мабуть, плювати хотіли на закони - кошти (гроші) виправдають кошти!

І виникають цілком небезпідставні підозри. Чому б не припустити ймовірність такого сценарію: дрібних учасників тендера відсікають дорожнечею документації, а на торгах залишається необхідний за законом мінімум конкурентів - дві «родинні» фірми, які і розігрують виставу під умовною назвою «кинь держава»?

Що ж нині?

Після вищезгаданих подій, були ще різні спроби нажитись на тендерах і ми вже не будемо про них детально писати. Головне, що після Революції Гідності в уряд прийшли професіонали, які запровадили таку електронні тендери. Тепер будь який надавач послуг чи товарів, може через інтернет спробувати свої сили в торгах і без жодних відкатів, перемігши у конкурсі, підписувати договір із державними структурами. Ще ніколи комерційні тендери не були такими простими і доступними, наш досвід навіть почали переймати інші країни. 

Тепер головне захистити одну з небагатьох вдалих реформ від загребущих рук таких ділків як Яценко.