Розділ Культура

Талант… Це Божий дар, чи кара Божа?

Колись хтось з великих сказав, що коли у календарі нічого немає, а душа прагне свята, то потрібно придумати маленьке свято і відзначити його. Отож члени літературно-мистецької студії «Доля»  самі  придумують  такі  свята.  Фактично в  студії  стало традицією проводити творчі вечори поетів  і відзначати презентації їх нових збірок.
8 липня цього року в бібліотеці ім. М.Коцюбинського відбувся творчий вечір молодої поетеси Іськової Олени Володимирівни, яка проживає в селі Вербівці, Шепетівського району.

Талант… Це Божий дар, чи може кара Божа? Вірш - це як сплеск душі, сплеск болю, що накопився. Напевно кожному відомий отой стан, що передує написанню вірша, коли тривожать вагання й сумніви, коли відчуваєш, що не маєш права і не можеш більш мовчати.

Ще під час навчання у  Вербовецькій ЗОШ І-ІІ ступенів та Вишневецькій ЗОШ  І-ІІІ ступенів Олена брала активну участь в творчих конкурсах, отримувала перемоги на обласному рівні. У 2000 стала студенткою Рівненського державного гуманітарного університету, який згодом закінчила.

Як бачите, вона змалку поринула у вир пісні, поезії, народної творчості, що стало пізніше життєдайною силою для її власних творів. Так народжувався талант поетеси.

З 2004 року Олена – вчитель німецької мови  Вербовецької  ЗОШ І-ІІ ступенів. З 2010—заступник директора з навчально-виховної роботи. Молода і щаслива впевнено крокувала сільськими вулицями, де верба простягала до неї свої віти-руки, а батьківський сад нашіптував поетичні рядки. 

У кожної людини є своє рідне гніздо, як у пташки. Те гніздо, у якому виростили і викохали нас батько і мати. І де б не були ми, та в думках, мов лелеки, линемо до отчого дому і зберігаємо свою любов до нього, і в уяві зринає образ рідної домівки, чиста джерельна вода, кетяги калини… Рідне село… Столиця нашого дитинства… Мамина пісня, батькова хата, дідусева казка, бабусина вишиванка, рушник, калина біля вікна, хрещатий барвінок – все це наші родинні символи, оспівані в піснях, оповиті легендами та переказами, опоетизовані майстрами слова та пензля. Олена Володимирівна не раз звертається до теми рідного села і оспівує все, що їй дороге.

А  я  досі  люблю  Україну,
Сонця  схід,  ніжний  подих  весни.
Люблю  мову  мою  солов’їну
І  мені  не  обриднуть  вони.
Вже  доросла  та  досі  блукаю,
Немов  мавка  в  дрімучих  лісах.
Вже  не  папороть  –  рими  шукаю
І  знаходжу  в  зарошених  снах.
Вечорами  під  спів  соловейка
Все  шукаю  завітну  зорю.
Та  вже  спать  не  нагадує  ненька,
Та  і  я  уже  так  не  горю.
Інші  пориви,  погляди,  драми.
Не  змінить  лиш  старенького  дна:
Рідні  Вербівці,  тата  і  мами,
І  Вітчизна  лишилась  одна…

Приємно слухати її поезії, наповнені любов’ю та життєвою  енергією.

Вірш «Девіз» - це вся вона…

Чекати  крізь  сльози  і  грози.
Кохати  без  сумніву  й  слів.
Горіти  в  тепло  і  морози.
І  жити,  як  Бог  повелів.
Іти,  де  стежина  ледь  в’ється:
Вести  за  собою  серця,  
І,  може,  життя  посміхнеться,  
Із  ласки  святого  Творця…

Натхнення… Воно, як вітер – невловиме… воно, як сон – забувається… Воно тендітне, як перший цвіт яблуні – замерзає від неочікуваних морозів – помирає… Воно, як пісня – лунає звідусіль, але взяти в руки, пригорнути до серця не можеш… Воно, як дощ – ллється несподівано і в найнеочікуваніший момент… Воно, як веселка – різнобарвне, але швидкоплинне…

Залилося  небо  рум'янцем,  
Розчервонілося,  мов  хлоп'я,  
У  річку,  що  зблискує  глянцем,  
Занурилося  на  п'ядь.  
І  щастя  відкрито  іскриться  
В  його  волошкових  очах.  
Сьогодні  для  нього  насниться,  
Як  пахне  бузок  по  ночах...

А ось так пише Олена про свою улюблену пору року – осінь:

Гойдала  осінь  золото  на  вітах,
Воно  ж  грайливо  падало  в  траву.
На  різних  обертаючись  орбітах,
Тобою  марю,  дихаю,  живу…
Збираю  в  душу  осені  щедроти,
А  в  серці  розгоряється  весна…
Летімо  вдвох  в  незвідані  широти,
Коли  буденність  стала  затісна.
…Дивуються  берізки  жовтокосі:
В  таку  сльоту  у  нас  палка  любов…
Скажу  тобі  спасибі,  люба  осінь,
За  те  що  в  грудях  знуртувала  кров.

А ще є вірші: «Осінній сонцепад»,  «Осінь», «Коли по осені розкрилиться душа».

Як говорить сама авторка: «Натхнення з нею – завжди. Муза не покидає її ніколи, а виливається у твори у вільний час».

Вірші  про кохання… напевно немає людини, яка б не писала про це почуття. Але одна справа. Коли про це  пишуть люди, які мають багаж років, інше – молода жінка.

Звичайно, не всі грані її таланту нам добре відомі. Але ми знаємо, що вона прекрасний педагог, любляча мама, кохана дружина і гарна господиня.  І завжди все вона встигає… Але як важко бути вчителем  в селі  Олена  може  розповісти тільки у  своєму вірші:

Як  важко  бути  Вчителем  в  селі.
В  селі,  що  захлинулося  боргами,
Де  крім  господи  ще  гектар  землі,
А  по  ночах  конспекти  і  програми.
Як  важко  бути  Вчителем  в  селі,
Де  у  дітей  немає  перспективи,
Де  сіють  біль  очата  їх  малі:
„Вкраїно-мати,  чим  ми  завинили?”
Як  важко  бути  Вчителем  в  селі.
Без  гідної  зарплати  і  поваги,
Де  за  кермом  фальшиві  королі,
А  у  людей  лиш  п’янії  розваги.
Як  важко  бути  Вчителем  в  селі…

З часом прийшло визнання її неповторного таланту. У 2012 році Олена Володимирівна посіла 5 місце у загальному заліку, серед 100 кращих поетів-освітян України, за підсумками конкурсу "Поетичні таланти української освіти". В цьому ж конкурсі у  номінації "Романтичні вірші" здобула 1 місце; а у номінації "Вірші на виховну тему"— друге.

А ще у неї є талант від Бога – вміння і бажання писати вірші та пісні, якими вона оспівує, прославляє свою маленьку Батьківщину і тим самим несе любов і світлі почуття  до нашої країни.

Мати і Україна – дві великі любові, дві музи Олени. Вірш  «По змарнілій щоці покотилась сльоза» про долю України, а у вірші «Не  розучись  лиш,  матінко,  літати!» є такі слова:

Схилилася  побожно  до  хреста
В  німій  молитві  Україна-мати.
Та  крила  розправляти  час  настав.
Не  розучись  лиш,  матінко,  літати!

Рідна мова… скільки поезій присвятили їй наші поети. І щораз по-новому  звучать, здається,  одні  і ті  ж  слова. Нічого дивного: кожен автор римує  їх по-своєму. У вірші  Олени Іськової  «Звернення до українця» є такі слова!  Не  забрудни  себе  поганим  словом!  -  це про чистоту  нашої рідної мови.  А у вірші  «В тролейбусі розбещене хлопча»Олена Володимирівна закликає:Рятуймо  мову  доки  ще  жива!
Сама  вона  спастися  неспроможна…

До теми села авторка повертається знову і знову. Особливо вражають її вірші  на тему знищення села:  «Постаріла хатина», «Хто відповість за душі мертвих сіл».

Людська байдужість… що може бути страшніше цього?  Наша героїня  не належить до людей, яким все байдуже.  Вона все пропускає через власне  серце.  Авторка прочитала  вірші «Крізь людську байдужість проростали квіти» та «Як гірко плакав дужий ліс!» Як  гірко  плакав  дужий  ліс!
Тремтіли  сльози  на  листочках
І  по  віддалених  куточках
Змією  розпач  в  душу  ліз.
Ох,  як  стогнав  могутній  ліс!
Від  ран,  що  завдала  людина. «Жебрачка» - вірш про людське милосердя, якого так мало сьогодні.Опухли  ноги,  мов  колоди,
Померкли  очі  вже  давно.
Вона  вже  не  пильнує  моди,
Не  п’є  вже  радощів  вино.
Одне  бажання  ще  пожити,
Тому  і  тягнеться  рука.
Спинімось  всі,  нам  гріх  спішити,
Це  ж  наша  совість  нас  гука.

А щеОлена Володимирівна - майстер невеличких прозових замальовок.   Так  в  оповіданні «Баба Марія» розповідається про жінку, яка в молоді роки наробила чимало помилок, а потім доля дала можливість їх спокутати і стати матір’ю онукам. А ще одне оповідання  «При бажанні» про важку долю дітей, яких забирають від п’яниці-матері. «Зозуля» і «Мама» - наступні оповідання про долю діток, яких кинула напризволяще  мати-алкоголічка.  На цю тему вірші  «Без жалю»  та   «Над краєм прірви»:

Гірчить  любов  синцями  під  очима,
Поламаними  ребрами  пече.
Якби  сама…(є  діти  за  плечима)
Тепер  уже  від  долі  не  втечеш.

Вірш «Життя без прикрас»  - біль за людину, що спилася. В її творчому доробкучимало віршів про жінку, її відносили з чоловіком, про нелегку жіночу долю.  Олена живе, пропускаючи  крізь  душу чужі болі  і людські жалі.   Вірші «Молитва» та «Терпке життя»   про одиноку жінку. Надзвичайно болюча тема для багатьох українських сімей – заробітчанська. Її  цикл віршів  «Поїхала мама  в Італію», «А син підріс», «Діалог  через тисячі кілометрів», «Дощ її не пускав»,  «Як він чекав», «Батькам- гостарбайтерам», «Чекаю на дзвінок я із Росії» - це крик дитячої душі.А ще є вірші  про Афганістан і нелегку  долю воїнів - інтернацоналістів  «В кого доля Афган», «Навіяне 15 лютого»:

В  очах  горить  вогонь.
На  скронях  сивина.
Крізь  лінії  долонь
Одна  на  всіх—війна…

Вірш  «Жертвам війни в Іраку», яким Олена відгукується на події, що відбуваються в світі.Страшна сторінка в  історії нашого народу – голодомор і вірш поетеси на цю болючу тему  - «Жертвам 33-го».

Олена Володимирівна, як кожен з нас, не може стояти  осторонь того, що відбувається сьогодні в  країні. По це свідчить цикл віршів про Майдан і Небесну сотню, про неоголошену війну, яку веде сусідня «братня» держава. «Не ведіть мене, мамо, під кулі…», «Вимивають дощі закіптявлені рани Майдану…»,  «Не питай»,  «Нас зрадили»,  «Небесна Сотня… Повняться ряди…», «Розмова з батьком», «Не ведіть мене, мамо,  під кулі»,  «Монолог з Майдану», «Немає винних, є лише убиті», «Піднялася з колін і розправила крила Вкраїна»,Додам, що Олена Володимирівна друкувалася у газетах «Шепетівський вісник», «Подільські вісті» та «Освітянський вісник» Шепетівського РМК, в журналі «Дніпро», у альманахах міжнародного літературно-художнього журналу «Склянка Часу*Zeitglas», «Лелеки літа».—Хмельницький, 2008; у  збірнику української поезії «Вілаґ почуттів».—Ужгород, 2012; «100 творів, які варто прочитати цього літа»—Хмельницький, 2013, «Софія»—Хмельницький, 2014

Вона є членом різних Інтернет спільнот «Клубу поезії», сайту «Натхнення»,  Міжрегіонального літературного клубу «Об’єднані словом».

У 2013 році стала переможцем конкурсу гумористичних мініатюр «А Василя Купала…»

А ще, окрім віршів,  вона пробує себе як поет-пісняр. Тож у співпраці з композиторами Віктором Охріменком та Сергієм Голоскевичем  написано близько десяти пісень.

У пісні «Українська земля» є такі слова:

Журавлі,  журавлі,  повертайтесь  до  рідного  дому.
Стугонить  в  жилах  кров,  коли  чуєте  рідні  слова.
Ми  напишем  разом  в  піднебессі  нічному:
Україна  цвіте!  Україна  жива!

Прикриє  крильми  від  біди  янголя:
Це  свята  українська  земля.
А ще пісні «Осінній зорепад», «Вечір знову запалює зорі»,  «Вальс весни» та  інші.

Вдалий сценарій творчого вечора, дозволив присутнім не тільки спостерігати, а й приймати участь у живому спілкуванні  з прихильниками таланту Олени Іськової, колегами, поетами та просто інтелігентними людьми.

Присутня на вечорі Леся Ільчук, завідувач сектором молоді та спорту управління освіти, молоді та спорту  Шепетівської РДА, привітала колегу та побажала нових творчих здобутків.

Всі запрошені на творчій вечір Олени Володимирівни Іськової були в захваті від її поезії, сповненої щирої любові до рідної землі.
Останнє редагування 15 липня 2014, 14:54

Відео

0
репостів
0
репостів