Четвер, 01 листопада 2018 04:48

Шепетівський паровоз імені Островського вибухнув через «знос» котла

Автор Володимир Ковальчук
працівники залізничного вокзалу станції Шепетівка-І біля входу до приміщення (з боку міста) працівники залізничного вокзалу станції Шепетівка-І біля входу до приміщення (з боку міста) Світлини з родинного архіву Олександра ЧЕРВ’ЯТЮКА.

Пенсіонер, колишній працівник заводу «Комуніст» Олександр Черв’ятюк є предстаником славної династії залізничників. Його бабуся починала трудовий шлях у буфеті залізничного вокзалу станції Шепетівка, де не раз «перетиналася» із… Колею (так називала Миколу Островського). Батько займав поважну аж до кінця 1960-х років посаду головного кондуктора (вони обстежували вагони та інший рухомий склад), а потім навіть встиг кілька років поїздити на останніх паровозах місцевого депо. Ну, а мама багато років пропрацювала на станції Шепетівка касиром.

Олександр Васильович – один із небагатьох шепетівчан, котрий добре знає історію нашого залізничного вузла до 1960-х. Уже зі шкільних літ жваво цікавився робочими буднями батька, мами. Залюбки слухав розповіді бабусі та діда про залізницю.

— Ось там у 1914–1917 роках працювала моя бабуся Антоніна Михайлівна, — показує на місце колишнього залізничного вокзалу станції Шепетівка-І Олександр Черв’ятюк (воно розміщувалося праворуч від теперішнього, зведеного 1955 року). — Вона починала підсобницею у буфеті. Згодом — у «кип’ятилці».

Щоб влаштуватися на роботу до буфету, переселенка з Австро-Угорської імперії Антоніна Михайлівна Скулинець «додала» собі віку. Сказала, що їй не 10, а 13 (1901 року народження).

Одним із її «колег» виявився… Микола Островський.

— Бабуся того Островського завжди називала «Колею». Переказувала, що був звичайним і непоказним хлопчиною. Потім працював у вагонній дільниці, — розповідає пан Олександр.

У травні 1949 року мама нашого співрозмовника здобула фах багажного та квиткового касира. Тоді ж випускником її «альма-матер» — Вінницької дорожньо-технічної школи – став батько. Там він опанував професію головного кондуктора.

— На той момент за плечима їх обох була участь у радянському партизанському русі, — зазначив Олександр Черв’ятюк. — Через це мама передчасно посивіла, 17-літньою. Якось згодом, під час святкового заходу, до неї підійшов знаний партизан Г.Кухалейшвілі (уродженець Кавказу) і поцікавився, чому сива. Дізнавшись, що і як, поспівчував: «Наші жінки не воюють. Якщо тебе хтось пальцем зачепить — дай знати. Знайду його і зарэжу!».

Батьки пана Олександра одружилися 1951 року. Відтоді постійно проживали у Шепетівці. Трудилися за «своїми» спеціальностями на залізничному вузлі.

— Тато не перевіряв квитки у пасажирів поїздів, як зараз декому може видатися, — посміхається наш співбесідник. — Адже головні кондуктори «пильнували» за належним технічним станом вагонів і паровозів. Наприклад, стежили, щоб осі рухомого складу не перегрівалися.

Кожен такий працівник мав п’ять ліхтарів. Два із них, які називалися «індиками» (через червоні скельця), кондуктори чіпляли у кінці залізничного потяга, з обох боків останнього вагона. Вранці на місце ліхтарів вивішували металеві знаки червоного кольору.

Головний кондуктор до кінця 1960-х входив до складу кожної бригади, які обслуговували паровози на відрізках Шепетівка–Здолбунів, Шепетівка–Гречани, Шепетівка–Ланівці, та й по всьому Союзу.

— Але з нагоди 50-річчя Жовтневої революції (1967 р.) Одеська залізниця виступила з ініціативою скасувати посади кондукторів у СРСР. Ідею економії коштів влада підтримала. Відтак, тато мусив «перепрофілюватися» на кочегара паровоза, — говорить Олександр Черв’ятюк.

У депо його «посадили» на локомотив, названий на честь Миколи Островського. Паровоз цей на той момент уже від’їздив тисячі кілометрів, тож потребував частих ремонтів.

— Паровоз «відновлювали» аж у Білорусі, — зазначив Олександр Васильович. — Втім, вік техніки узяв своє — лопнув котел паровоза. На щастя, у результаті вибуху обійшлося без жертв. Після цього локомотив «списали».

Тож пан Василь мусив опановувати тепловоз. Тим більше, що наприкінці 1960-х повсюди в країні відбувалася заміна паровозів на інші види тяги. Пропрацював помічником машиніста тепловоза до виходу на пенсію у 1979 році.

— Ще якихось 60-80 років тому залізничники були елітною «кастою». Діяла спеціалізована «залізнична» система закладів торгівлі, промисловості та послуг — ОРС. Навіть існували спеціальні школи, як от освітні заклади №№ 9 та 10 (нині – два корпуси Шепетівської ЗОШ № 6), куди вважалося за честь віддати свою дитину. Середня школа № 10, у якій я навчався у 1960-х, була переповнена дітьми, навчання велося у дві зміни, – нагадав про цікаве минуле Шепетівського залізничного вузла і своєї родини пенсіонер Олександр Черв’ятюк.

Шепетівський вісник

Коментарі (0)

Коментарі відсутні

Залиште ваш коментар

  1. Можете коментувати як гість, але ліпше Зареєструйтесь або авторизуйтесь
Вложения (0 / 6)
Поделиться вашим местоположением