Версія для друку
Розділ Інше

Никитюк Андрій Петрович - майстер скульптури

Автор Никонова Н.В 06 лютого 2017, 21:19

Я не перестаю дивуватися тому, скільки є на Шепетівщині талановитих людей, які можуть творити дивовижні твори мистецтва. До таких митців відноситься і наш земляк - скульптор Никитюк Андрій Петрович. Звичайно у сучасному світі розвиваються явища побідні 3d печать Украина, але вони не замінять дотику руки майстра-скульптора.

Народився він З січня 1950 року в с. Пиляї Шепетівського району Хмельницької області, закінчив 8 класів в с. Мокіївці. Мистецький талант Андрію передався у спадок від матері, яка не була художницею, але у свій вільний час постійно малювала на газетах. Художньої освіти він не мав, єдиним джерелом знань були шкільні уроки малювання. Проте, вчитель образотворчого мистецтва бачив здібності Андрія, тому без вагань дав рекомендації для вступу до МПТУ №14., що на Івано-Франківщині. З 1965 по 1968 рр. хлопець навчався і отримав освіту столяра-червонодеревця, майстра художньої різьби по дереву. Після випуску Андрій працював на Шепетівському ДОК, навчався у вечірній школі. Та любов до мистецтва, мрії про подальше навчання не полишали хлопця, тому він вступає до Київського державного інституту в 1975 році. Майбутній скульптор був учнем таких видатних педагогів як Шаповал І.П., Макогон І. В. Вронський М. К. Далі, за направленням, Андрій Никитюк їде працювати до Херсону на довгих 11 років. 

Життя його не щедро обдаровувало подарунками, чимало труднощів довелося долати на шляху своєму. Болючий удар долі трапився тоді, коли згоріла майстерня скульптора з численними, дорогими серцю роботами. Але витримав і продовжував творити, бо мистецтво було сенсом його життя. Не дивлячись на те, що Андрій Петрович мав чималий творчий доробок та був постійним учасником різних міжнародних, республіканських, обласних виставок, учасником не тільки пленеру у Буші, але й пленерів по всій Україні: місто Ахтирка 1998 рік – симпозіум по дереву, 1999 рік –в місті Івано-Франківськ , місті Сорока ( Молдова) 2003 рік, 2005 рік Київ та ін. - по каменю, свою першу виставку організував під полудень віку. В 2000 році Андрій Петрович стає членом НСХУ, а через два роки, на одному з пленерів у Буші, зустрічає свою майбутню дружину Олесю, невдовзі народжуються син Богодар та донька Юліана, скульптор переїжджає до Києва, працює викладачем Малої академії мистецтв і продовжує творити. Здавалося б, життя посміхнулося до нього. Але в 2013 році, як грім серед ясного неба, увірвалася зі страшним діагнозом хвороба – лімфолейкоз. Далі - довге лікування, хіміотерапія... Але події на Майдані підняли його з лікарняного ліжка. Не зміг дивитися, як народ спливає кров’ю, тому, зібравши всі свої сили, став активним учасником подій зимового Майдану. І знову боротьба з хворобою, довга та болюча… 

Ніби передчуваючи свій недовгий життєвий шлях, тягнувся душею до рідного краю Шепетівщини, адже тут була його батьківська хата, сестра Валентина, племінники і все було таким рідним та, здавалось, додавало сил у нерівному, важкому двобої з нещадною хворобою.

Часто бував у музеї М.Островського, цікавився історією та сучасним життям міста та району, щоразу привозив та дарував у фонди музею скульптури зі своєї колекції, роботи, що відтворюють цілу епоху життя нашого народу. Поспішав залишити свій творчий спадок краянам… 

Творчість скульптора – нелегка ноша. Якось Огюст Роден поділився секретом своєї роботи «Я беру глибу мармуру і відсікаю від неї все зайве». Знайти оте «зайве» – обдарування й труд, без яких неможливе мистецтво скульптури! Роботи Андрія Петровича не просто майстерно зроблені фігури, зазвичай, вони пов'язані з якоюсь тематикою, об'єднують в одне ціле мистецтво та природу, почуття людини, відтворюють героїчні, трагічні сторінки історичного минулого. Він тонко відчував можливості каменю, дерева, мармуру, міді і вмів підкорити метал. Зворушлива скульптура «Пастушок», створення якої навіяно дитячими спогадами, «Колективізація», в якій зображена трагедія села , «Поцілунок», «Лебедіння», «Двоє» та багато інших скульптур пронизують щирістю людських почуттів – кожна по-своєму талановита, щира і неповторна, в яких вдало поєднано пластичний талант і глибину почуттів автора, сучасне бачення і трактування форм із національною традицією, повагою до людини та рідної землі. Андрій Петрович є автором багатьох пам’ятників, зокрема Богдану Хмельницькому в місті Ямпіль Вінницької області, одна з його робіт стоїть у херсонському місті Каланчак. Багато створив робіт, багато так і лишилося в його нездійсненних планах. «Я хотів би віддати данину загиблим у голод, на фронтах, у фашистських таборах. Хотів би створити пам’ятник, у якому б відбилася б доля мого козацького села…» - із сумом розповідав скульптор в одному з інтерв’ю. Скульптури Андрія Петровича зберігаються в зарубіжних та вітчизняних колекціях приватних осіб. А загальна кількість робіт понад 150…

2 лютого минає рік як відійшов у вічність Андрій Петрович Никитюк… Пройдуть роки, зміниться не одне покоління людей, а історія в камені залишиться, як і залишиться пам'ять про скульптора у створених ним скульптурах.

Останнє редагування 28 серпня 2018, 00:30