Субота, 18 лютого 2012 20:29

Був прикладом звитяги

Автор

   

Далеко в минуле відійшли роки військо­вого лихоліття, проте в ім'я миру, в ім’я життя ми повинні пам’ятати, що вистраж­дала наша країна у роки війни. На преве­ликий жаль, все менше залишається оче­видців тих подій. Про подвиги героїв-виз- волителів нагадують лише братські моги­ли — іменні та безіменні. Про долю одного із захисників Вітчизни я хочу розповісти.

Михайло Васильович Протазанов на­родився у 1912 році у м. Домодєдово Мос­ковської області. До війни і на її початку працював водієм на підприємстві міста. У лютому 1943 року був призваний до лав Червоної Армії і направлений до складу 654-го полку 148-ї стрілецької дивізії. З серпня 1943 року почав брати участь у боях. Спочатку був командиром відділення, а потім — помічником командира взводу. У середині вересня 1943 року зазнав бойо­ве хрещення при форсуванні річки Десни та звільненні м. Чернігова.

У листі він писав своїй матері: «Мамо, ми йдемо степами України і виганяємо німецьку нечисть. Мені особисто довелось зустрітись з німецьким танком. В руках було дві гранати і автомат. Я кинув гранату і танк зупинився на місці».

На початку жовтня йшли запеклі бої на західному березі річки Прип’ять. У листі додому він писав: «Четвертого жовтня мені довелось брати участь у штиковому бою з німцями. Я особисто знищив дев’ять німців. За цей бій мене представили до нагороди».

Наприкінці грудня 1943 року М.Прота­занов пише у листі своїй сестрі: «Ти запи­туєш, чому я весь час на передовій. Якби мене поранило, тільки тоді я поїхав би у шпиталь, але мене не бере жодна ворожа куля. На своєму рахунку маю 21 фріца. Мене нагородили орденом Червоної Зірки і ме­даллю «За відвагу».

У січні 1944 року Михайло Васильович написав додому чотири листи. В одному із них він писав: «Уже підійшли до старого кордону. Будемо бити ворога на його землі і викорчовувати, щоб не залишилось від нього і духу».

У цей час розпочалось визволення Ше­петівщини. Разом з іншими бійцями його направляють у розвідку. У районі станції Майдан-Вила та села Михайлючки вони взя­ли у полон і привели в розташування війсь­кової частини німецького обер-лейтенанта.

У листі до матері він пише: «Мамо, ми йдемо вперед, скоро розіб’ємо ворога і повернемося додому. Дванадцятого січня у мене були неприємності: під Шепетів­кою було вбито мого найкращого товари­ша. В другій половин січня почались бої за Шепетівку. Місто кілька разів перехо­дило із рук в руки. Ми бились у вуличних боях, і коли наша частина увійшла в місто, німці почали контратаку, нас оточили тан­ками. Боєприпасів залишилось мало. Бійці, помираючи, просили, щоб ми по- мстилися за них».

...Становище було вкрай важким. Ми­хайло Протазанов з дозволу комбата бере групу бійців і вдирається на позицію во­рога, захоплює кулемет та боєприпаси до нього і повертається назад.

Згодом бійці зайняли кругову оборону в багатоповерховому будинку на території військового містечка. Неодноразові спро­би німців штурмом увірватись до будин­ку успіху не принесли. Тоді вони облили будинок гасом і підпалили його. Нашим бійцям потрібно було з боєм прориватись до своїх. Під градом куль і снарядів вони вийшли з оточення у район залізничної станції.

Коли Шепетівку було звільнено, М.Про­тазанов прийшов до цього будинку, по­прощався із загиблими товаришами. У тому бою 27 січня 1944 року він оробисто знищив близько 50 гітлерівців. Після того бої за Шепетівку продовжувались. А 11 лютого 1944 року місто було звільнене від ворога.

Наприкінці хочеться навести зміст на­городного листа, який стосується заги­белі Михайла Протазанова.

«У бою 10 лютого 1944 року при про­риві лінії оборони гітлерівців він йшов у перших рядах наступаючих підрозділів, закликаючи своїм прикладом бійців на наступальний прорив. А коли у критич­ний момент бою фашистський автомат­ник направив свою зброю на командира батальйону капітана Клочкова, М.В.Про­тазанов, передбачаючи неминучу смерть командира, в одну мить закрив його своїм тілом і загинув смертю хоробрих...».

Війна - це тисячі смертей, це розру­ха, це вбиті горем матері та сироти. І люди повинні знати свою історію, щоб творити нове, щасливе життя.

О. ЛУКАШЕНКО, голова районної ради ветеранів.

 

За чинним законодавством господарем території будь-якого міста є громада, організована в місцеве самоврядування. Територіальна громада (тобто ми з вами, мешканці міста Шепетівка) є суб'єктом права комунальної власності (їй належать рухоме та нерухоме майно, прибутки місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси і т.д.). Органи та посадові особи місцевого самоврядування несуть відповідальність за свою діяльність перед териториальною громадою. Ця відповідальність має на меті забезпечити врахування та захист інтересів територіальної громади при вирішенні питань місцевого значення.
Коресподенти газети "Є" поцікавилися долею танку, який хотіли продати в Грицеві Шепетівського району «До вас звертається учасник бойових дій Великої Вітчизняної війни з Хмельницького. Читав на шпальтах вашого видання матеріал про танк у селищі Гриців Шепетівського району, який місцева влада хотіла продати за борги комунального підприємства. Знаю, що потім самохідну артилерійську установку (САУ) все ж таки небайдужі люди відвоювали і її повернули жителям Грицева. Щоправда, ви писали, що на колишнє місце її не повернули, хоча районні чиновники обіцяли, що САУ знову поставлять на постамент. Мені, як людині, що пройшла фронт і на очах якої загинув не один солдат цікаво довідатися…
Четвер, 02 лютого 2012 16:08

Рік пройшов і…

Автор
В новоспеченій газеті «Шепетівка» від 24 листопада 2011 р. було вміщено публікацію під назвою «Сергій Антонюк: «Знаємо як, вміємо, можемо - робимо». Шановні шепетівчани, напевно, цей матеріал слід розглядати, як попередній звіт про річну діяльність шепетівського мера, який С.Антонюк погодився оприлюднити за ініціативи та під тиском міських депутатів – «свободівців». Та вже сама передмова до статті викликала перше здивування. Вчитайтесь уважно в текст: «Ми зустрілись з Сергієм Андрійовичем і на прохання читачів задали йому кілька питань». Невже молода, освічена і наче перспективна журналістка Оксана Банкова, могла говорити від свого імені як ми – імператриця Катерина Друга? Чи можливо з нею…
Якби пересічний громадянин славного міста Шепетівки відвідав хоча б декілька пленарних засідань міської ради, то наочно переконався б, що більшість наших депутатів працюють набагато продуктивніше, ніж народні обранці, які «окупували» Верховну Раду. Більшість депутатів з команди С.Антонюка, правильно голосує навіть не ознайомившись напередодні з проектами рішень під час засідання депутатських комісій. Подейкують, що з нового року голосування у більшості буде ще більш організованим завдяки використанню місцевого ноу-хау. Це нібито така штука, до якої Чечетову з його рукомаханням ще дуже далеко. Натиснув володар загадкового предмету на щось і всі руки депутатів з бригади (перепрошую: з мерської команди) займають під час голосування…
Четвер, 02 лютого 2012 16:07

Стадіон «Локомотив»

Автор
Як тільки коридорами виконкому почали блукати чутки про те, що мер знайшов для стадіону «Локомотив» спонсорів і що з Шепетівки врешті лише він зробить разом з меценатами центр молодіжного футболу та базою для ФК «ШАХТАР» , депутати від ВО «Свобода» побачили в цих прожектах вигадки Остапа Бендера про « Нью Васюки». Щоб дати зрозуміти це більшості депутатів, свободівці вимагали погодження даного питання лише після підписання з орендарем додатків до договору з конкретними об’ємами робіт, датами та коштами. С. Антонюк разом із слухняною більшістю не хотіли навіть звертати увагу на пропозиції свободівців. Треба було встигнути. А куди і для чого пояснень…