Присутні привітали Анатолія Григоровича. Говорили про його творчість, про плани на майбутнє.
"Не погас я і не втратив сили,
Ще живий й душею молодий.
Й де колись ми з друзями ходили
Я іду не стишивши ходи."
(Моє кредо)
"То ж пишу, як підказує небо,
Як потрібно сьогодні писать.
Щоб було в нас і хліб і до хліба,
Щоб було нас за що поважать."
(А як треба.)
ДЕ ТИ, НЕЗАЛЕЖНІСТЬ?
Є незалежність... і її нема,
Як і нема Вкраїнської Держави.
І бродить Україною чума
У відблисках брехні й чужої слави.
Є незалежність... Де ти? Озовись...
До влади попролазили чужинці.
И господарюють в нас як і колись
При Радах комісари і злочинці.
Є незалежність. А в душі бур’ян
В затурканого, ницього вкраїнця.
І знов за чарку смердюхи Іван
До влади обира злодюг й злочинців.
А потім репетує, що нема
За що йому дітей нагодувати.
І в душі влазить холод і зима
Й ридає наша Україна-Мати.
Тож на кінець: «Просніться селюки,
І чужомовні псевдопатріоти!»
І Україна наша залюбки
Обійме вас, а ви боріться доти,
Поки не згине нечисть в бур’яні,
Який на Україні розплодили.
Просніться ж, українці! Якщо ні,
То вороги з вас висотають жили.
Є незалежність... і її нема.
И знов недруги Вкраїну напосіли.
І стала Україна, як тюрма
Такою, як багато з вас хотіло.
В засіданні студії взяв активну участь Петро Ящук - завідувач терапевтичним відділенням Понінківської міської лікарні, що на Полонщині Хмельницької області - член Національної спілки письменників України.
Зібрав унікальні матеріали з історії України ХХ століття, про винищення українського народу голодоморами та в ГУЛАГові. Друкувався в періодиці українській та польській. У 1993 році зайняв перше місце на польсько-українському літературному конкурсі. В 1996 році вийшла перша книга Петра Ящука "Лірник", а в 1997 році - "З портрета темряви", "Костьол", "До істини". Скарбом життя Петро Ящук вважає ХРИСТИЯНСТВО.
