День за Днем

День за Днем (5)

Засновник З.Ю. Фрейліхман

Редактор Н.С. Гурінович

Остап Вишня: "Шепетівські митники - веселий народ"

У 1920-1930-х роках працівники митного пункту в Шепетівці активно боролися з перевізниками імпортного трикотажу та дитячих іграшок. Ця історія яскраво описана у раніше забороненому есе видатного українського письменника Остапа Вишні "Як переїхати митницю".

7 грудня 1933-го виписали ордер на арешт фельшера Павла Губенка (такими були професія «за документами» й справжнє ім’я літератора). Державний прокурор звинуватив письменника-гумо-риста у тому, що той неодноразово їздив до Німеччини, належав до Української військової організації й планував замах на секретаря Центрального комітету Компартії України Павла Постишева. Безпідставність другого та третього звинувачень дослідники вже довели.

Зате перше твердження сумнівів абсолютно не викликає. Письменник, допоки не' «загримів» у табори, частенько навідувався до Німеччини, яка на-рівні'з Францією у 1920-х вважалася культурним центром Європи. Цивільна авіація тоді ще не набула поширення, тому їздив туди залізницею, транзитом через Польщу. Останнім великим залізничним вузлом, який йому доводилося щораз перетинати на радянсько-польському кордоні, була Шепетівка. До 1939 року наше місто розташовувалося в прикордонній зоні, «на межі» УРСР і Польщі, тому в ньому письменник неодноразово зупинявся і на залізничному вокзалі проходив митний огляд.

В оповіданні Остапа Вишні «Як переїхати митницю» колишнім шепетів-ським митникам «дісталося на горіхи» за надмірну запопадливість у виконанні своїх обов’язків: «Більших мучителів з веселими на лицях усмішками, як вони, я не бачив. Це якісь із-вєрги!».

Чому гуморист настільки критично оцінював роботу митарів? Вірогідно, його не влаштовували обмежувальні норми на ввіз до Радянської України імпортних товарів — «речей, потрібних для прожиття протягом двох—трьох місяців». Називав цей набір «занадто символічним».

«Ну до чого мала норма, що аж плакать хочеться, — йдеться в оповіданні. — Подумайте: усього тільки гри костюми. Всього тільки два пальта. Всього тільки шість пар білизни. Всього тільки один золотий хрестик і одна золота іконка. Всього тільки низка перлів і один годинник. Ну й влада!»

Більше уваги шепетівські митники звертали на багаж, а менше — на одяг, у який вбирався типовий радянський «турист». Тому радянські контр-абандисти-транзитери, скуштувавши заборонені плоди «капіталістичного раю», кращі зразки тамтешнього краму вивозили прямо на собі.

«Шепетівка. Літо. Спека, — кпинив Остап Вишня. — І от бачиш, що з вагонів вилазять червонощокі, молоді радянські громадяни, поодягнені в котикові манто, в міхові капелюхи, з плюшевими на шиї або в руках пледами, в теплих рукавицях...»

Доходило до курйозів. На замовлення своїх дружин та колег «командировочні» примудрялися в закапелках свого одягу приховувати гостродефіцитні, як на ті часи, фабричні дитячі іграшки, а також різноманітні надувні вироби з ґуми, наприклад плавзасоби.

Одного разу письменник-пересмішник став свідком затримання «туристки», котра у погоні за дефіцитом «перебрала куті меду». Після того, як на прохання працівників шепетівського митного посту жінка зняла з себе зайвий одяг і прикраси, різко «схудла» у кілька разів. На столику поруч з’явився цілий «галантерейний магазин» — «разок перлів сажнів на три завдовжки, флакон парфумів не менш так мірою, як на піввідра, всяке таке мереживо й багацько інших таких речей».

Чільне місце серед імпортного текстилю та трикотажу, на який у Радянській Україні спостерігався шалений попит, належало жіночому одягу. Сталінська промисловість ніяк не встигала за смаками та вподобаннями грошовитих радянських клієнток (наприклад, дружин партійних діячів чи «стахановців»), тому ті правдами і неправдами «діставали» зразки модної індустрії з Німеччини чи Франції.

Хоча трикотаж загалом у СРСР дефіцитом не був, проте, за якістю істотно поступався імпортним аналогам. Остап Вишня якось підслухав з цього приводу розмову двох чоловіків, котрі саме готувалися перетинати ше-петівську митницю:

—Слухайте, то ж Ви, здається, жіночі кальсони носите?

—      А хіба помітно? Я ж оті резинки повитягав. А тепер же ж літом і чоловіки такі самі коротенькі носять, як і жінки.

—Так не носять же чоловіки з отакими на переду хризантемами. А потім, наскільки я пам’ятаю, у чоловіків такі речі, здається, з ширінькою?

—Невже ж Шепетівка й до ширіньки додивлятиметься? Що Ви мені з отою Шепетівкою? А я такі хочу носить, а не такі, як митні урядовці. Де є такі правила, щоб я обов’язково носив кальсони без хризантем?

Неабиякий попит півстоліття тому спостерігався на нічні сорочки для жінок німецького та польського виробництва. Інформація про те, як у щойно радянізованому Львові дружини партійних діячів у вишуканих зразках цього одягу під регіт перехожих дефілювали до театру, тепер добре відома кожному історику. Та що там «дами» політиків, у 1940-х роках навіть прості жінки, що мешкали у суміжній з Галичиною Волині, в призначенні «комбінацій» також не вельми розбиралися. У 1946 році хтось подарував шовкову нічну сорочку на весілля дружині керівника підпілля Організації українських націоналістів на Волині та Поліссі Миколи Козака. «Я довго думав, що з тим фантом робити, аж поки не передав його у спадок дружці», — писав він згодом до свого товариша. Цікаво, скільки цих елементів гардеробу конфіскували працівники довоєнного митного посту в Шепетівці? Тисячі? Десятки тисяч? Остап Вишня «підколов» останніх і з цього приводу:

— Не беруть їх ні сльози, ні кокетування, ні «серйозні» доводи про те, що жіноча шовкова комбінація — це є профодежа для молодого інженера, що прокладає у Донбасі нову шахту. Найулюбленіша у них фраза на те: «Не полагається».

Володимир Ковальчук

 
Детальніше ...

Посміхнемося щиро Вишні

Нещодавно у Полтаві проходив Всеукраїнський конкурс юних гумористів «Посміхнемося щиро Вишні», приурочений річниці з дня народження українського письменника Остапа Вишні. 11-річного Єгора Кордонця, учня 6-В класу Шепетівського НВК № 1, за майстерне декламування усмішок «Чудо в черевику» й «Та доки ж!» нагородили дипломом.

Серед учасників міського відбіркового туру на Всеукраїнський конкурс була 15-річна учениця ЗОШ №6 Олена Роїк. За вміле художнє читання гуморесок «Дер Галушко» і «Куца Фенька» вона отримала грамоту.

Мало кому відомо, що письменник-гуморист Остап Вишня відвідував Шепетівку. Шукав тут сюжети для своїх гумористичних оповідань. І таки знайшов. Про це детальніше - у матеріалі володимира Ковальчука "Остап Вишня: "Шепетівські митники - веселий народ"".

Детальніше ...

Юні парафіяни відвідали ізяславську школу-інтернат

З грудня церковна молодь і учні недільної школи, з головою єпархіального відділу по роботі з молоддю протоієреєм Богданом Никитюком при Свято-Михайлівському кафедральному соборі міста Шепетівки,, відвідали спеціалізовану загальноосвітню школу-інтернат І-II ступенів для дітей з порушеннями опорно-рухового апарату, що знаходиться у місті Ізяславі. Там перебуває близько 90 дітей зі всієї Хмельницької області, 12 з яких — сироти. Крім навчання, дехто з них займається творчістю — вишиває, виготовляє іграшки, робить різні композиції із природних матеріалів. Допомагають їм викладачі.

«Ангелятко має хатку. Де ж та хатка в янголятка? У дитячому серденьку, має хатку він маленьку!», — саме так розпочали свій виступ дітки з недільної школи. Вони читали вірші, розповідали про любов Божу, спілкувалися з ровесниками та грали в ігри. Потім роздали дітворі символічні подарунки (іконки, молитовники, біблійні оповідки, солодощі, фрукти).

З великим задоволенням та теплом приймали гостей в інтернаті, їм провели коротеньку екскурсію по закладу: показали спортивний, навчальний та медичний корпуси. Розповіли його історію — рішення про створення інтернату було прийнято 18 грудня 1962 року, напередодні свята Миколая Чудотворця.

У школі ознайомили шепетівчан зі специфікою навчання. Гостей здивував урок «соціального орієнтування», головним завданням якого є адаптація дітей до умов життя. Вони ніколи про таке не чули.

—Отець Богдан, чому цим діткам пояснюють як їздити в транспорті, відвідувати лікаря, бібліотеку? Хіба вони цього не знають? — потім перепитували діти.

—Дітки, їх вчать цих речей, для того, щоб після завершення навчання в школі вони змогли призвичаїтися до умов нашого з вами повсякденного життя, — відповів священик.

Наша держава частково взяла на себе зобов’язання з матеріального забезпечення людей з обмеженими фізичними можливостями. Проте цього недостатньо. Насамперед вони потребують впевненості в тому, що є такі як інші, а ще милосердя та підтримки. Православна молодь з Шепетівки намагалася спілкуватися з дітьми як з рівними.

—Такі відвідини, — каже учасниця молодіжної православної групи Марія Гончарова, — щойно розпочали здійснювати. Думаємо ще завітати в Ізяслав у період різдвяних свят. Все починається з доброти людських сердець. Варто об’єднуватися, тоді серця битимуться в унісон, заради благої справи.

Яна Скрипак

 
Детальніше ...

Амністія - акт гуманізму

Амністія — це виявлення гуманізму, милосердя та прощення з боку держави щодо певної категорії людей, які вчинили злочини з повним або частковим анулюванням правових наслідків вчиненого злочину, яке здійснюється у судовому порядку. Статтею 44 КК України передбачається звільнення від кримінальної відповідальності у випадках, визначених кодексом, а також на підставі закону України про амністію чи акта помилування. Цей акт здійснюється у вигляді звільнення від кримінальної відповідальності і відбування покарання певної категорії осіб, винних у вчиненні злочинів.

 

Звільнення від кримінальної відповідальності на підставі закону «Про амністію» не допускається, якщо обвинувачений чи підсудний проти цього заперечує. У такому разі провадження у справі продовжується в звичайному порядку. Суд постановляє обвинувальний чи виправдувальний вирок, а особа, яка обвинувачується органами досудового слідства у вчиненні злочину, дістає можливість домогтися свого публічного виправдання у судовому порядку. Не є перешкодою для застосування закону «Про амністію» те, що особа, яка дає згоду на закриття кримінальної справи за цією нереабілітовною підставою, водночас не визнає себе винною в інкримінованому їй злочині.

Дія закону «Про амністію» обмежена незначними часовими рамками і спрямована на звільнення від кримінальної відповідальності чи від відбування покарання тільки певної категорії зісіб, визначених у цьому законі, чкі звільняються не пізніше як протягом трьох місяців після опублікування закону про амністію.
 
Питання про застосування амністії суд вирішує за власною ініціативою, чи на рішення прокурора, органів дізнання та досудового слідства, органу або установи виконання покарань, а також з ініціативи обвинуваченого, підсудного чи засудженого, їх захисників чи законних представників.
 
Щодо осіб, засуджених до покарань, не пов'язаних з позбавленням волі та звільнених від відбування покарання з випробуванням, питання про застосування амністії суд вирішує за ініціативою кримінально-виконавчої інспекції, завданнями якої є з'ясування наявних підстав для застосування закону про амністію, збір необхідних матеріалів та направлення подань до суду для розгляду.
 
Шепетівським міськрайонним підрозділом Шепетівського міжрайонного відділу кримінально-виконавчої інспекції УДДУ ПВП в Хмельницькій області було вивчено особові справи засуджених, які перебувають на обліку та з понад 314 справ відібрано 22, які за формальними ознаками підпадають під ту чи іншу статтю Закону України «Про амністію в 2011 році». Подання на зазначених засуджених погоджено з Шепетівським міським відділом УМВС України в Хмельницькій області та направлено до Шепетівського міськрайонного суду для вирішення питання про застосування амністії та звільнення даних осіб від відбування покарання.
 
Застосовуючи Закон України «Про амністію» в 2011 році, та звільняючи особу від відбування покарання, насамперед потрібно пам'ятати, що держава надає можливість людям, які перейшли межу дозволеного з найменшими втратами для себе та співвітчизників перевиховатись, повернутися до суспільно корисної праці, до нормального життя і необхідно не витрачати марно цей шанс, а використати його.
 
Андрій Літвін, начальник Шепетівського МРВ КВІ, капітан внутрішньої служби
Детальніше ...

Орієнтир - добробут громади

 

Після минулорічних виборів лад голів сільських рад Ше-тівського району оновився ійже на 50 відсотків. Один іищний та 22 сільських голови турбуються нині про розвиток своїх громад. Погані дороги, відсутність вуличного освітлення, недостатнє наповнення місцевих бюджетів, безробіття — роботи для сільських очільників вистачає. Але й за таких скрутних умов їм вдається покращувати добробут людей, які висловили їм довіру на виборах. Про свої здобутки напередодні Дня місцевого самоврядування розповідають сільські керівники.

 

Людмила Василівна Тіфенбах, селищний голова смт Грицева:

—На посаді перебуваю першу каденцію, до того три скликання підряд працювала секретарем селищної ради. Маємо комунальне підприємство, яке за минулі роки накопичило чималі борги. Сьогодні робимо все, щоб їх зменшити. Також вдалося налагодити вивіз сміття, чим ліквідували кілька стихійних звалищ. Беремо участь в проекті «Активна громада — успішна громада» в рамках співпраці з асоціацією «Відродження Грицева». За підтримки фондів «Стара Волинь» та «Зміцнення громад» влітку відкрили в центрі селища дитячий майданчик. У Грицеві з кожним роком збільшується народжуваність. Саме тому нам так потрібна нова школа, будівництво обласне керівництво обіцяє завершити до наступного навчального року.

Тетяна Вікторівна Квітніцька, голова Пліщинської сільської ради:

—Сільським головою обрана вдруге. Наше село єдине в районі, яке ввійшло до ЗО-кілометрової зони Хмельницької АЕС. За цією програмою отримали близько 85тисяч гривень з державного бюджету. Ці гроші використали на благоустрій вулиць та ремонт Будинку культури. Наша сільська школа, яка знаходиться в пристосованому приміщенні, немає спортзалу. Знаю, що хочуть наші школярі спортзал, тому міркую як втілити цю задумку в життя. Вирішиш: як відремонтуємо клуб, то всі святкові заходи проводитимемо в ньому. От 9 жовтня відсвяткували День села — підготували концерт, конкурс «Міс». Цього року з районного бюджету виділили кошти на будівництво газопроводу. Після Плі-щина — на черзі сусіднє село Плесна. Моя мрія, як голови сільської ради, — завершити газифікацію, а на це потрібно більше двох мільйонів гривень.

Валентина Миколаївна Лисенко, голова Серединецької сільської ради:

—У сільського голови — одні обов'язки, прав немає. Перебуваєш, наче в жорнах: з одного боку люди вимагають, з іншого — начальство. Я—людина рішуча та принципова, звикла в житті ні на кого не розраховувати, бо сама виховую двох дітей. На посаду обрали вдруге. На мою думку, вперше перемогла, бо односельчани не хотіли попередника, вдруге — це вже показник моєї роботи. Значить — повірили, довіряють, виправдала покладені надії. Зі ці роки газифікували село, запрацював садочок, функціонує водогін, гарне транспортне сполучення з районним центром.

Микола Віталійович Козіцький, голова Городищенської сільської ради:

—Сільський бюджет  поповнюємо за рахунок оренди землі, та приміщень, податки сплачують місцеві підприємці. В Будинку культури орендарі відкрили для молоді комп ’ютерний клуб. Також у селі є цех, в якому вирощують гриби. Зайнялися підприємці й відгодівлею свиней. Саме завдяки розвитку бізнесу частково працевлаштовуємо сельчан. Зокрема, в приватний швейний цех влаштувалося шестеро місцевих мешканців. Село в нас різ-ноконфесійне. Отець Роман — настоятель Городищенського монастиря — залучає молодь до духовного життя. Ми також запрошуємо священика на заходи, які проводяться в селі. Звичайно, бажань у громади багато, але не вистачає коштів. Плануємо облаштувати центральну частину Городища, відремонтувати будинки культури в селах сільської ради — Пашуках і Красносілці.

P.S.

Як вважають фахівці, органи місцевого самоврядування в найближчій перспективі чекає адмінреформа. Серед комплексу заходів, які нею передбачаються — децентралізація бюджету. Президент України Віктор Яну-кович висловив упевненість у тому, що зміни варто розпочати до нового року, врахувавши таке реформування при ухваленні державного бюджету. Тоді, можливо, мрії селищних голів здійсняться...

Наталія Гурінович

 

 

Детальніше ...
Підписатися на цей канал RSS