Чому чорнобильцями цікавляться раз на рік?

Автор Іван Паяльник 29 квітня 2013, 14:52

22–29 квітня в шепетівських газетах вийшло кілька поверхневих статей про життя ліквідаторів аварії на ЧАЕС. Справжні проблеми чорнобильців преса оминула.

Із нарису шепетівської журналістки про життя прип’ятської сім’ї Яцків, яка переселилася до Шепетівки після аварії на ЧАЕС, неможливо зрозуміти, як саме держава піклується про цю сім’ю, чи забезпечує ліквідаторів всіма необхідними пільгами. Зате розповідається, наскільки неочікуваною була ця аварія для чорнобильців. Марія Яцко сприйняла вибух на електростанції за грім. Коли дітям у школі повідомили про відселення у зв’язку з аварією, повірила їм не відразу. В евакуацію Яцки вирушили з сумками, з якими планували їхати до родичів на Великодні свята (І. Погребняк. Їхнє життя перекреслила Чорнобильська аварія, «День за днем», 24.04.2013 р., с. 4).

Якщо авторка публікації в «День за днем» повністю оминула «гострі кути», то «Шепетівський вісник» їх таки «зачепив». Ось що пишеться у статті про пенсіонера, керівника громадської організації чорнобильців «Полинь» Івана Шумейка (після подій на ЧАЕС переселився з Народичів до Грицева): «Держава нині заборгувала перед чорнобильцями. Окремі пільги ліквідовані, не вистачає коштів на лікування, оздоровлення» (В. Нитка. Іван Шумейко: «Чорнобильський нерв поєднав у моїй долі Народичі й Гриців», «Шепетівський вісник», 25.04.2013 р., с. 7). На іншій сторінці часопису Іван Шумейко конкретизує: «Сто п’ятдесят гривень на лікування у рік на одну особу – надто мало, аби вилікувати хоча б частину болячок чорнобильців» (Є. Світла. Шукати і знаходити компроміс, гуртом вирішувати проблеми, «Шепетівський вісник», 25.04.2013 р., с. 2).

Більш багатослівною є славутська газета «Пульс». Про свого героя – почесного ліквідатора аварії на ЧАЕС Володимира Форсюка зі Славутського району – це видання справедливо пише: «Шкода лише, що окрім грамот за мужність і самовідданість, виявлені у тяжкий для нашої країни час, які щороку щедро вручаються до Дня ліквідатора та чергової річниці Чорнобильської аварії, іншої уваги та підтримки з боку держави ліквідатор не відчуває. Натомість 74-річний ліквідатор має серйозні проблеми зі здоров’ям. На безкоштовну ж медичну допомогу він може розраховувати лише коли проходить стаціонарне лікування в Хмельницькій обласній лікарні» (О. Могильницька. Червоні вишні Чорнобиля, «Пульс», 26.04.2013 р., с. 2).

Чим ближче до Чорнобильської зони – тим більше емоцій у місцевій пресі. Ось, наприклад, представник новоград-волинського тижневика «Звягель» з нагоди річниці аварії на ЧАЕС навіть здійснив автомобільний рейд до самоселів евакуйованих сіл, які «зачепила» радіоактивна хмара. Жителі села Лозниця («наче після бомбардування, хати напівзруйновані, а то й зовсім розвалені», з трьох сотень дворів двадцять залишилося) розмовляти з чоловіком відмовилися. Один чоловік – бо «відходив від учорашнього». Жінка – бо погано одягнута. Зрештою, говорити забажав лише 68-річний Іван Савлук. Пояснив, чому після аварії не виїхав з села, своєрідно: «Той, хто виїхав, уже п’ятками накрився. Туга, переживання. Треба було спочатку Київ евакуйовувати. Там радіація більша була. Але куди Горбачов виселив би мільйони?» (Б. авт. Вони живуть і господарюють поруч із «мирним атомом», «Звягель», 26 квітня, с. 2).

Ну і «риску» під чорнобильською темою в ЗМІ, на наш погляд, дуже влучно підвела респондентка київської газети «День» Катерина Поліщук: «…живемо від квітня до квітня». Ця жінка проживає в зоні відчуження. Її не дивує, чому це раптом нещодавно розпочалися ремонтні роботи на трасі Київ–Чорнобиль: розчищають узбіччя від кущів та дерев, що нависли над проїжджою частиною, подекуди кладуть асфальт. Бо знає відповідь: очікується чергове «квітневе нашестя» високопосадовців (В. Селик. Зона відчуження ЧАЕС: … будівельний майданчик, туристична «мекка» та «клондайк» для збирачів металобрухту, «День», 26-27.04.2013 р., с. 10).

Газета нашої райради не оминула такої «болючої» для сприйняття суспільством теми як введення біометричних паспортів. «Громадяни самі обиратимуть, яким паспортом користуватись. Брати документи з чіпом нікого не примушуватимуть» – обіцяє журналістка Є. Євгеньєва. Якщо так справді станеться, то прибічників усіляких масонських змов і «теорій змови» таки шляк трафить! Ще б пак, «з-під ніг» вислизає важливий аргумент у нескінченних суперечках зі скептиками. Ніякої тобі «чипізації». Хто ж тоді клеїтиме оголошення про «засідання» з приводу введення біометричних паспортів на дошці для оголошень при вході до Свято-Михайлівського кафедрального собору УПЦ Московського Патріархату?.

«Новини із Шепетівського НВК № 3» – так називається публікація на 9-ій сторінці газети «Шепетівка». На базі цієї школи відбувся один із заходів обласного семінару-практикуму координаторів учнівського самоврядування. Часопис конкретизує, що у НВК № 3 виконується патріотична програма «Молода Січ». Навіть є команда «Козаки Поділля», стилізована козацька «Гостинна хата». Досить приємна новина на фоні повернення багатьох інших шкіл міста до ідеалізації совкової спадщини, присипаної нафталіном – піонерів-героїв, комсомолу, радянських партизанів тощо. Хочеться сподіватися, що в НВК № 3 згаданий захід семінару відбувся таки в робочому режимі, без застіль і випивонів, як це подекуди практикується в сучасній системі української народної освіти. А ще добре, що команда «Козаки Поділля» – то команда юних спортсменів, а не співаків чи музик. Значить, ніколи не повторить геройства своїх тезок із Хмельницького – майстрів виконання пародійованих на ТВі чудернацьких пісенних композицій про супермаркет і губернатора.

0
репостів
0
репостів