До Дня міста-2017. Нові документи про "кривавих" петлюрівців, УПА на Шепетівщині та не тільки

О В Островський пише: Дякую за цікаві світлини та короткі коментарі. Дуже важко кожну коментувати окремо,бо їх тут чимало.
Особливо цікавим був лист Сталіну від Островського.

Чим саме цікавий?

Anykey пише:

О В Островський пише: Дякую за цікаві світлини та короткі коментарі. Дуже важко кожну коментувати окремо,бо їх тут чимало.
Особливо цікавим був лист Сталіну від Островського.

Чим саме цікавий?

Самим своїм існуванням

olhavs пише:

Anykey пише:

О В Островський пише: Дякую за цікаві світлини та короткі коментарі. Дуже важко кожну коментувати окремо,бо їх тут чимало.
Особливо цікавим був лист Сталіну від Островського.

Чим саме цікавий?

Самим своїм існуванням

Нічого не зрозумів...

Пояснюю: на думку багатьох щепетівчан "Островський - ето наше ВСЬО", а "музєй - ето наша гордость". Насправді ж М.Островський покірно схиляв голівку перед Сталіним і писав йому всілякі покаянні листи. Так тоді робити було популярно.

Пояснюю: на думку багатьох щепетівчан "Островський - ето наше ВСЬО", а "музєй - ето наша гордость".

На жаль, на сьогоднішній день це так і є. Особистість Островського і музей - це єдине, що виділяє Шепетівку серед інших маленьких містечок України. Це наша візитівка. Більше нам хвалитися нічим.

Насправді ж М.Островський покірно схиляв голівку перед Сталіним і писав йому всілякі покаянні листи. Так тоді робити було популярно.

І це абсолютна правда. Багато молодих людей свято вірили в ідеали комунізму, і писали такі листи абсолютно щиро.Багато інших писли для того, щоб вижити, і убезпечити себе від репресій. Що саме спонукало Островського до написання того листа, невідомо. Як і невідомо, чи то він написав, чи то за нього написали...

Оскільки музей Островського вже розпочав святкувати "день партизанської слави", підкину трошки документів на відповідну тематику :

Для початку - фото нашого земляка-героя, учасника УПА на Волині.

[/url

Бій під Гурбами (для тих, хто не знає) - це найбільший бій між УПА та внутрішніми військами НКВС, який стався у квітні 1944 р.

А от, власне, документ із загальнодоступного ф. 13 Галузевого державного архіву СБУ (див. справа 441), де йдеться про те, чим займалися в Червоній Армії ті, хто мав найбільший пайок і ніколи не стовбичив на передовій під кулями ворога:

Начальнику управления контрразведки "Смерш" Львовского военного округа - генерал-майору тов. Попереке

Спецсообщение о проявлении банд "УПА" на территории Ровенской области и Шепетовского района Каменец-Подольской области

...5 октября сего года в с. Ничпалы, Шепетовского района [ЙДЕТЬСЯ ПРО СЕЛО ПОЛЯНИ, ЯКЕ ТАК РАНІШЕ НАЗИВАЛОСЯ] бандой "УПА" численностью до 30 человек в форме служащих Красной Армии... на углах домов было расклеено ряд антисоветских националистических листовок, которые на следующий день были собраны.
Отдельные участники данной бандгруппы среди жителей села проводили антисоветскую агитацию, призывая их к борьбе за "Самостийную Украину"...
Для преследования и ликвидации действовашей в селе Ничпалы бандгруппы "УПА" направлена стрелковая рота 214 СД, под руководством работника отдела "Смерш" названной дивизии.
Через агентуру Шепетовского РО НКГБ установлено, что 1 октября сего года в районе села Михля Изяславльского района появилась бандгруппа УПА численностью до 30 человек, имеющая намерение передислоцироваться в Шепетовский район.
На вероятном пути движения бандгруппы в Шепетовском районе выставлены засады из числа военнослужащих дежурной стрелковой роты, 214 стр. дивизии во главе с оперработником отдела "Смерш" дивизии, однако появления бандгруппы замечено не было.

Вр. и. о. нач. отдела контрразведки "Смерш" 52 Армии - подполковник Леньков
"20" октября 1945 года.
№ 5286/4
ум/2.

Далі буде...

"ПІК" АКТИВНОСТІ УКРАЇНСЬКОЇ ПОВСТАНЧОЇ АРМІЇ НА ШЕПЕТІВЩИНІ - 1944 РІК,

Багато членів УПА діяло в нашому краї навесні 1944-го. Опанували славутсько-шепетівські ліси після участі в Гурбівському бою – одному з найбільших боїв у історії УПА, що відбувся неподалік містечка Мізоча на Рівненщині 23-24 квітня 1944 року. Нагадаємо, що тоді, біля нині вже неіснуючого села Гурби, три тисячі українських повстанців (курені С. Котика, М. Кондрася, «Сторчана», «Непитайла», «Бувалого», «Довбенка», «Залізняка») вчинили запеклий опір 35-м тисячам військовиків внутрішніх військ НКВС.
Відтак, уже 29 квітня підрозділи куренів Михайла Кондрася-«Великана» та Семена Котика-«Докса» з’явилися на Славутчині. Там, між селами Цвітохою й Кам’янкою, вони звели бій з червоноармійцями. Після чергової сутички з прибічниками радянського ладу неподалік села Стригани шляхи двох куренів розійшлися.
Сотня «Гутича» з куреня М. Кондрася під обстрілом радянського партизанського загону А. Одухи, двох рот автоматників і бронепотяга вимушено відступила в заболочені ліси біля села Плужного на Ізяславщині. Одухівці (іменем цього діяча досі називається одна з вулиць міста Шепетівки) вбили 127 повстанців, 28 стрільців узяли в полон. Після розправи, яку власноруч учинив Одуха над деякими з полонених, зі Славути приїхали енкаведисти, забрали з собою 21-у «жертву» і навіть не покарали партизанського ватажка за вчинений самосуд.
Свідком просування підрозділу УПА «Мамая» в травні 1944-го став житель села Червоного Цвіту Василь Нерода. Бачили мамаївців і люди з Городнявки. Після того, як жителі Городнявки підтвердили пересування бандерівців у напрямку села Конотоп, керівник опергрупи СМЕРШу Білозуб розпочав підготовку «антитерористичної» операції. Та підготовчий етап затягнувся. По-перше, «не було порядку» в Шепетівському гарнізоні. По-друге, проблематично виявилося перевезти загони 9-го і 62-го полків внутрішніх військ НКВС від місця дислокації – вони знаходилися за декілька десятків кілометрів від Шепетівки. Час сплинув, тому облава, здійснена таки особовим складом цих загонів, нічого не дала. Неушкоджені бандерівці подалися зі села Конотопа на Шепетівщині далі на схід.
У травні вирушило на Шепетівщину багато стрільців УПА з куреня М. Кондрася. Дорогою, «на відтинку Славута–Шепетівка, між р. Горинь і шосе», курінь оточили більшовики. Тоді кондрасівці в контрнаступі перейшли залізницю, шосе і подалися до лісу. 15 травня 1944-го проти повстанців було кинуто танки. Відбувся бій, у якому загинуло, за різними оцінками, від 25 до 45 членів УПА, зокрема й «політвиховник» (комісар) куреня 23-річний «Смерека», референт СБ куреня Володимир Семенюк, командир однієї з сотень «Гутич» (угорець із Закарпаття). Ще 60 повстанців повернулося до штабу курінного М. Кондрася. Решта розійшлося по лісах. Трьох поранених у цьому бою упівців співробітники НКВС відвезли до села неподалік Шепетівки, зігнали на майдан місцевих жителів і змусили повстанців у присутності людей зректися УПА. На цю пропозицію бандерівці відповіли відмовою.
Приблизно в той самий час уродженка Лановеччини (Тернопільщина) 89-річна Галина Наконечна, яка нині проживає в місті Шепетівці, перебувала в ОУН. Жінка запам’ятала командира Крем’янецького куреня Південної групи УПА Івана Климишина-«Крука», котрий теж походив із Лановецького району, а саме села Верещаки. Цей курінь складався з трьох сотень (на липень 1943 р. – під кер. Л. Яскевича, «Гамалії», «Петра») і в нашому краї брав участь у здобутті бази загону радянських партизанів ім. Михайлова (кер. – А. Одуха). Після того, як агент НКВС застрелив Івана Климишина в спину, його курінь очолив «Панас». Повстанці під командуванням нового ватажка проривали радянсько-німецький фронт у районі Шепетівки, поширювали тут листівки із закликами боротися за Самостійну Україну.
Чоловік Галини Наконечної в останні роки нацистської окупації теж воював у Південній групі УПА. Як працівник бандерівської Служби безпеки, навідувався й до Шепетівки – мав на меті залучити до повстанців в’язнів із табору для військовополонених. Улітку 1944-го захворів на тиф у Острозькому районі. «На другий день Зелених свят його, важко хворого, енкаведисти прив’язали мотузкою до підводи і потягнули до райцентру. Дорогою селянки виносили молоко, плакали, просили його відпустити. В Острозі чоловіка засудили до смерті. Згодом цей присуд замінили на 25 років каторги», – згадує Галина Наконечна.
В липні-серпні наступного, 1945 року з пропагандистським рейдом курсував північними районами Хмельниччини підрозділ УПА під командуванням «Гармаша». На Шепетівщині представники цього підрозділу зустрічалися з жителями Хутора, Купина, Мальованки, Полян. «Говорив я з одним чоловіком (р-н Шепетівка, с. Купино) котрий не нарікав на злиденне життя, на свою старість, а каже: «Як будуть тільки колгоспи – то я вже знаю що добра не буде». І давай вихваляти самостійні господарства», – писав «Гармаш» у звіті про рейд. Далі продовжив про побачене на хуторах під Мальованкою: «...ходили малі хлопчики з калаталками-деркачами й вигукували: «Бандьора, вихаді». «Гармаш» занотував і розмову з жителем села Полян про тамтешнього служителя церкви: «Та який це священик», – говорить старий дядько до нас, – Коли він давніше працював в районному НКВД у Полонному. Як же ж він може бути священником, хоч хреститься?». Також гармашівці пропагували самостійність України в сусідньому, Ізяславському районі. Ось що почули одного разу від тамтешнього мешканця: «...були в нас слухи, що бандерівська розвідка появилася під Куневом й через те істребки й НКВД втекли з Плужного в Шепетівку».
До речі, крім УПА, в нашому краї у роки радянсько-німецької війни було й підпілля ОУН. Наприклад, восени 1943 року діяла розгалужена оунівська мережа в теперішньому Славутському та колишньому Берездівському районах. Славутський район мав кодову назву «Світанок» і поділявся на підрайони. Деякі їхні назви збереглися: «Межі», «Горби», «Поля», «Млини». Кожен підрайон нараховував декілька станиць. Так, до четвертого підрайону входили станиці «Крути», «Панцир», «Шляхи», до третього – станиця «Багат’є».
Щодо сіл Шепетівського району, то деякі з них, наприклад Романів і Корчик, теж входили до Славутчини. Отож, і вони належали до повстанського району «Світанок». Вочевидь, оунівська мережа була і на Берездівщині. Але тамтешньому цивільному населенню більше розповідали про мету та завдання українського визвольного руху підрозділи УПА, що навідувалися з сусідніх районів Рівненщини.
Навіть на початку 1950-х, коли, здавалося б, із повстанцями було покінчено, на Поділлі ще діяли десятки боївок ОУН. У одній із них, на Теофіпольщині, брав участь уродженець Шепетівського району Остап’юк. На початку 1950 р. оунівці поширювали на Шепетівщині листівки із закликами ігнорувати чергові вибори до Верховної Ради. 1951-го чекісти виявили активістів «живих» Шепетівського, Дунаєвецького і Антопільського окружних проводів ОУН. На Славутчину масово відувалися оунівські рейдові загони, базовані в Острозькому районі.