Про необхідність переіменування музею Миколи Островського і зміни його профілю

Більше
08 лист. 2018 23:16 #118773 від Віктор Морозов
У 1991 році Україна отримала (правда, лише де-юре) довгоочікувану самостійність, за яку протягом кількох століть боролись і полягли десятки, сотні тисяч її героїв. Лише у квітні 2015 року влада України офіційно засудила комуністичний тоталітарний режим, діяльність Комуністичної партії було заборонено. На законному рівні символіку злочинного комуністичного режиму в Україні заборонено — стартував процес декомунізації.
Лише за останні три роки в Україні перейменовано близько тисячі населених пунктів та більше 52 тисяч площ, вулиць, у тому числі ті, які носили ім’я Миколи Островського, активного борця за встановлення радянської влади в Україні, одного з символів комуністичної ідеології.. Адже за висновками Інституту національної пам’яті України постать Миколи Островського однозначно являється символом комуністичного режиму. Зокрема, в Києві демонтовані погруддя Островського та присвячені йому меморіальні дошки, вулиця та провулок Островського.
В 2016 році на виконання Закону «Про декомунізацію» у Шепетівці було змінено назви однієї площі, 24-х вулиць та провулків. Перейменовані вулиці Чичеріна, Чернишевського, Мануїльського, Червоноармійська, Червона, Чапаєва… Але не Миколи Островського. Чому? 10.01.1917 року в шепетівському тижневику «День за днем» повідомлено, що причиною цьому стало те, що «посадовці області просто не вклалися у визначені законодавством терміни». Але мова іде не лише про перейменування вулиці та провулку. Обласний літературно меморіальний музей Миколи Островського — колишня цитадель комуністичної ідеології, так і залишається недоторканою для відповідних чиновників влади Хмельниччини. Чим пояснити таке явне та зухвале нехтування Закону? Простою байдужістю, лінощами, любов’ю до людини, яка «прославила» Шепетівку?
Ім’я Миколи Островського добре відоме кожному школяру колишнього СРСР. Адже ні один із них не оминув написання літературного твору на тему «Образ Павки Корчагіна в повісті (романі) Миколи Островського «Як гартувалася сталь»».
Ви ніколи не замислювалися, чому ж вказана та інші подібні теми були такими популярними у шкільному середовищі? Чому Микола Островський свого часу став найбільш тиражованим письменником Радянського Союзу? Адже так би мовити «перу» Миколи Островського належить всього ОДНА (!!!) вказана повість. (Друга повість «Народжені бурею» залишилась незавершеною).
Перш за все зазначу, що художня цінність книги «Як гартувалася сталь» — м’яко кажучи, нульова. Це не моя суб’єктивна думка, а багатьох фахівців-літераторів. Переконаний, що таку оцінку повісті, віднесеній радянськими ідеологами до категорії роману, давав кожен неупереджений її читач. Тоді чому ж загальний тираж цього літературного опусу від часу його написання (1934 рік) до 1991 року становить більше 53 мільйони 854 тис (!) примірників? Чому радянськими кінематографістами здійснено аж 3(!) екранізації фільму?
Відповідь проста: книга «Як гартувалася сталь » стала ідеологічним знаряддям впливу на підростаюче покоління радянських людей, засобом їх одурманення брехливими ідеями комуністичної ідеології. Тому книга волею керівництва СРСР та «організатора всіх його перемог», себто ВКП(б), КПРС, ЛКСМУ (надіюсь, читачам відома ця абревіатура) була перекладена і видана 75 мовами народів СРСР і включена в програму шкільного навчання у усіх закладах освіти країни, що займала 1/6 частину суші земної кулі.
Усім відомий вислів головного героя Павки Корчагіна, зміст якого змушували вчити напам’ять усіх школярів, в тому числі автора цих рядків: «Найдорожче в людини — це життя. Воно дається йому один раз, і прожити його треба так, щоб не було боляче за безцільно прожиті роки, … щоб, умираючи, міг сказати: все життя, всі сили були віддані самому прекрасному у світі — боротьбі за звільнення людства». Зверніть увагу на останні 4 слова «крилатого» виразу Миколи Островського: мета життя – боротьба за звільнення людства. Ось до чого закликав один з головних ідеологів комуністичної утопії, ось до чого закликали теоретичні праці комуністичних вождів, установчі документи комуністичної партії та її керівних органів!
«Миролюбивий» радянський союз (свідомо пишу ці слова з маленької букви), на час початку німецько-радянської війни виготовив 24 тисячі танків, 20 тисяч літаків, артилерійських гармат та гаубиць – 149 тисяч. Все це озброєння явно перевищувало потреби оборони ( у німців було 4,7 тис танків, 4,9 тис літаків, 47 тис гармат та гаубиць), тобто ішла підготовка саме до наступальної війни на досить широких фронтах.
Ще до початку радянсько-німецької війни радянські корчагінці встигли «звільнити» народи Північної Буковини, Бесарабії, Литви, Латвії, Естонії, Польші (останньої країни — спільно з військами німецького Вермахту). « Звільнення» супроводжувалось арештами, розстрілами, тортурами, насильством та депортацією мирного населення. І на передньому краю цих ганебних та злочинних діянь були, звісно, корчагінці, себто виховані в дусі відданості справі комуністичної ідеології комсомольці. У такому їх вихованні значну роль відіграла і книга «Як гартувалася сталь», її герой Павка Корчагін та «автор твору» Микола Островський.
Вже у післявоєнний час війська СРСР, свідомість вояків яких була сформована на образах видуманих спеціально для цього комуністичних ідолів, приймали активну участь у «визволенні» народів Куби, В’єтнаму, Лаосу, Алжиру, Афганістану… І в тих далеких країнах вони знову сіяли смерть, стріляли, вбивали… За придуманою партійними функціонерами стилістикою цих комсомольців-корчагінців стали називати воїнами-інтернаціоналістами. Саме такі комсомольці-добровольці із далеких населених пунктів Російської Федерації приймали активну участь в анексії українського Криму, саме їх берці топчуть нині землю окупованої ними частини Донецької та Луганської областей України.
Окремо варто написати і про таке поняття, як комуністичний режим. Здається, воно не потребує особливого визначення чи характеристики, адже, на думку багатьох, це так просто і зрозуміло… Не тіште себе ілюзіями, шановні. На моє переконання, далеко не всі усвідомлюють всю глибину злочинності і єзуїтської підступності реалій цього явища.
Так ось: в 1932 році, коли Островський закінчував «писати» книгу «Як гарувалася сталь», наслідки встановленої за його безпосередньої участі та підтримки радянської влади в Україні були більш як нікчемні, навіть злочинні: десятки, сотні тисяч вбитих та репресованих мешканців України за супротив насильницькому встановленню нав’язаної з Москви влади комуністичної партії так званих більшовиків, вбитих та репресованих селян та членів їх сімей за відмову від так званої колективізації, від 4 до більше 7 мільйонів (!) жертв голодомору, який по суті був організований та проведений представниками РАДЯНСЬКОЇ ВЛАДИ (різні цифри жертв цього злочину пояснюється перш за все відсутністю за рішенням тієї ж влади обліків померлих )… Нагадаю, що в ті саме дні, коли цілі села України вимирали через відсутність продуктів харчування, зокрема хліба, муки, зерна, вщент наповнені зерном залізничні вагони ешелонами направлялись за кордон в Німеччину. На отримані від продажі зерна кошти в тій же Німеччині закуповувались метало - оброблювальні верстати та інше обладнання для виготовлення танків, літаків, артилерійських систем, кораблів, підводних човнів, іншого наступального озброєння.
З огляду на терміни виконання пакету законів щодо декомунізації українського суспільства цей процес мав би вже завершитися, але як видно по Шепетівці, деякі об’єкти залишилися недоторканними. Мова йде про вулицю, провулок та музей, що і до нині носять ім’я Миколи Островського. Цікаво, чи це є проявом свідомого спротиву процесам декомунізації, чи продовження започаткованої комсомольцями 20-х років минулого століття справи комуністичного виховання молоді?
Але з цього приводу маю власне переконання, що кожен пам’ятник радянської пропаганди, меморіальна дошка, табличка з назвою вулиці та музейний експонат, що стосується цієї теми, — все ще працює. По краплиночці він вкладає у свідомість людини, відповідний образ, думку, ідею, які згодом формуються у світогляд, переконання. І на будь-якого простого відвідувача музею Миколи Островського навалюється безліч спеціально професійно підібраних та оформлених для легкого сприйняття експонатів музею. А їх більше 24 тисяч!!! Вдумайтесь: 24 тисячі експонатів, багато яких (не всі, звичайно) є символом злочинної комуністичної ідеології, символом Миколи Островського — Павки Корчагіна, вірного ленінця, відданого справі поневолення усіх народів світу. Напрошується питання, що для Шепетівки той Островський такого зробив, що його не здатні декомунізувати? І ще: чому влада хмельницької області не виконує Закон України «Про декомунізацію»?
Післямова: Працівників музею Миколи Островського вважаю звичайними заручниками ситуації, яка знаходиться повністю в руках відповідних керівників Хмельницької обласної Ради, адже саме останні являються розпорядником майна музею і його засновником.
Віктор Морозов м. Ужгород (уродженець шепетівщини)
  • myron
  • myron аватар
  • Патріот Шепетівки
  • Патріот Шепетівки
Більше
10 лист. 2018 22:41 #118775 від myron
Шепетівка не один рік мерзне через борги Інвеста - горегенеруючої компанії чому цю компанію ще не розірвали на шматки? Чому нема ніяких дій ВРХ України на це питання рік пройшов і ті самі граблі ! Так це дебілізована Україна! 50 тисячне місто з холодними школами, садочками, квартирами це проблема а не музей Миколи Островського який потрібно дибілізувати! Закон Український він як дишло куди можновладцям треба туди він і крутиться але не на користь простих громадян!
Час відкриття сторінки: 0.483 секунд