Брєд сивої кобили

От я можна вірити в подібну ахінєю? Що тіки люди не понавидумають

«Я боюся своєї невістки»

 Перед Новим роком ми мали їхати свататися, і на весну планували весілля. І тут телефонує син: «Я одружуюся з іншою». Вже зараз я розумію, що його чимось підпоїли, бо забрали до себе додому і там зробили весілля - без нас. 

Через якийсь час молоді приїхали у гості. З 8-річним сином нареченої. Я як зустріла сина, в мене все похололо, бо одразу зрозуміла - з ним щось не те. Якби ви бачили його порожні очі! Десь з півгодини стояла і не могла слова вимовити. Аж доки чоловік не шарпнув: «Чого стоїш, веди дітей до хати». Веду, а ноги трусяться. 

… Минув якийсь час, і я забрала їх до себе, в Шепетівку. Спочатку не звертала уваги, що молоді щоночі щось робили у ванній. Чула лише її голос - вона тихенько щось говорила. І коли якось під час невістчиних розмов у ванній зі спальні вийшов син і пішов до туалету, мені стало погано. З ким вона могла там розмовляти щоночі? Я тихенько спробувала розпитати про це у сина, але він так дивно на мене подивився, наче на божевільну. Чоловіку я теж нічого не казала, бо він у подібні речі не вірив. 

Але згодом стала помічати, що син почав ставитися до нас з батьком вороже. І, як було видно з його поведінки, поїли його на повний і молодий місяць. Коли молоді пішли жити окремо, невістка навіть вимагала, щоб він взагалі до нас не ходив. А син як прийде, на мене не дивиться, рідних не впізнає (він і від друзів відмовився). Ляже і тільки в стелю дивиться. Я його свяченою водою вмию, помолюся, ніби краще стає. А піде додому, і знову те ж саме.

А потім у нього почалися серйозні проблеми із серцем. Я об’їздила всі монастирі, він і сам хотів би поїхати, але тільки зберемося, як щось стане на заваді. Якось таки зібралися, але вранці, коли вийшли з хати, побачили біля машини ніж з чорною ручкою та вткнутий у землю осиновий кілок, розламаний надвоє так, що уламки утворювали ледь не прямий кут. Напевно, потрібно було залишитися, але це була остання надія на порятунок. Тож ми поїхали. І… потрапили в аварію. Якраз на розвилці, що нагадувала зламану осинову гілку. Напевно, ми мали на тій розвилці загинути, але я всю дорогу молилася, і Господь врятував нас. 

На момент аварії я якраз напівлежала на задньому сидінні, тому майже не постраждала. А от син пробув у лікарні три місяці і переніс три операції! А дружина за цей час відвідала його лише раз. 

Взагалі ця жінка перевернула все моє життя і життя моїх дітей. 

Мені і молодшому сину “поробляють” постійно. Тільки гляне на мене, або ще й похвалить, все - через півгодини піднімається температура, починає ламати все тіло, і різати в животі. Я вже стільки випила таблеток, що посадила печінку. Було таке, що півроку лежала пластом - одна болячка змінювалася іншою. До бабок - ходила, і вони трохи допомагали, але щоб остаточно позбутися усього негативу потрібно було уникати невістки. А як це зробити? 

А ще за один рік я перенесла п’ять операцій! Коли ми прибирали в садку, знайшли п’ять лез, присипаних травою. Взяла їх у руки і викинула у сміття. Потім мені одна бабця сказала, що ті леза якраз і чекали, хто їх підніме. 

Ви не уявляєте, як я її боюся! Кожні відвідини невістки закінчуються хворобою - або моєю, або молодшого сина. Зазвичай, хапає серце, та так, що не поворухнешся. Мене навчили віруючі люди, і я в таких випадках обношу себе церковною свічкою а в кінці ставлю її біля серця. Такі ж проблеми і в молодшого сина. До речі, йому вже під 40, але він не одружений і знайти собі пару не може. 

Чоловіка мого невістка вже давно зжила зі світу, і помер він одразу після смерті її батька. Наступного дня після похорону під ганком ми знайшли щось загорнуте у стару ганчірку. Я знову, не подумавши, взяла його у руки, розв'язала… А там лежали якась книжка, три напівспалені свічки і земля. Я відразу зрозуміла, що це щось страшне, і ще звернула увагу на те, що першим через нього переступив чоловік. 

А нещодавно ввечері заходжу до спальні, дивлюся, щось блищить. Піднімаю - голка. Біля вікна - друга. В одвірку - третя. Може, ще де є, але знайшла лише три. Спалила їх, то уявіть, як їх там крутило, що наступного дня вдосвіта син з пасинком прийшли: «Що ти нам зробила, що ми всі похворіли?».

Жахливо, що син на її боці, але коли в нього настає просвітлення, він телефонує і завжди каже одне і те ж: «Мамо, мені дуже страшно».

Не знаю, до кого звернутися по допомогу, можливо, хтось стикався з подібним, і зможе порадити, як нам рятуватися далі. Я дуже боюся, як би не трапилося щось страшне, адже кажуть, що коли порчу не зняти, все може закінчитися дуже погано. А я боюся за своїх дітей».

Емілія О., м. Шепетівка.